Без почуттів - Ольга Джокер

Всередині розриває від інтересу. Я тут же кидаю вінчик і забуваю про готування.

- Ось. Справжнісінький жирдяй.

Дивлюся на збільшену фотографію милого пухкого хлопчика років восьми в синіх шортах і смугастій футболці, і не можу стримати посмішку.

- Ти просто чарівний. Смачний здобний пиріжок. Не те, що зараз - і взятися немає за що.

Жартівливо щипаю Ратміра за бік, але він одразу ж перехоплює мене за кисть руки і притягує ближче.

Щоразу, коли я ловлю довгоочікувані крихти ніжності - остаточно млію.

- Завтра повертається твій батько, - вимовляю зовсім тихо. - Потрібно бути максимально обережними.

Дряпаю нігтями смагляву шкіру живота. Голова кипить. Я не знаю, що робити далі, але добровільно від всього цього не відмовлюся.

- До слова: я присягнулася йому, що між нами нічого немає і не буде.

- Ну то й що? Взяла і передумала.

Я піднімаю погляд. Мір спокійний і незворушний, а в мені наростає справжня тривожність. До панічної атаки і нестачі кисню.

- Олег В'ячеславович пригрозив не дуже хорошими наслідками.

- І що ти пропонуєш, Даш? Боятися? Ховатися все життя?

Невпевнено знизую плечима. Напевно, я б багато чого віддала за те, щоб наші стосунки дійсно тривали все життя. Але поки що іншого виходу, окрім як потай зустрічатися - не бачу.