Українська література » » Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

---
Читаємо онлайн Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер
звичайно, не бачив, як на значній відстані од вілли зупинився автомобіль із празьким номером. За кермом сидів молодий джентльмен. Через задні дверцята вийшла зваблива жінка, посміхнувшись своєму супутнику — опасистому лисому чоловічку з круглими рум'яними щоками.

Джентльмен, що був за водія, замкнув дверцята автомобіля, і всі вони разом, не поспішаючи, попростували поміж віллами.


Ось уже й будинок Коларжа… Я сидів у кріслі, простягнувши ноги і схиливши голову трохи набік. Такою, на мій погляд, мала бути поза людини, яка впевнена у своєму виграші. Козирі й справді були в мене на руках.

Професор ішов першим. Біля дверей він ввічливо поступився, пропускаючи поперед себе опасистого панка. За ним до кімнати увійшла молода красуня і лише потім джентльмен з байдужим виразом обличчя. У лисого був густий голос. Він повернувся до Коларжа і запитав німецькою мовою:

— Ну, то де ж ця людина?

Від нього так і віяло удаваною добропорядністю. Красуня Госсарт посміхалася, але що крилося за цією посмішкою — важко було збагнути. Вона нагадувала манекен у модному вбранні.

Професор театральним жестом показав на мене.

— Значить, це ви, друже? — запитав лисий.

— Кого ви маєте на увазі?

Насупившись, я сидів, не змінюючи пози.

— Я чув, що…

Легким помахом руки я урвав його й ліниво підвівся. Лисий здивовано поглянув на професора, а я ступив крок до молодої жінки і ввічливо звернувся до неї:

— Ви — пані Госсарт?

— А хто ви? — відповіла вона посміхаючись.

— Я прийшов сюди для того, щоб позбавити вас зайвого клопоту. Тому раджу вам поводитись скромніше.

Надворі востаннє проскімлив пес, очевидно зрозумівши, що з цепу його не спустять. Ми розмовляли німецькою мовою.

— Панове, так не буде діла, — сказав я. — Прошу, сідайте. Ви ось тут, а ви — он там. Покладіть руки на стіл, і почнемо спокійно розв'язувати питання, які нас цікавлять. Професоре, станьте до буфета. Хто з вас при собі має зброю? Ні? То й добре. Все одно, якби довелося стріляти, ваші шанси були б нікчемні. Мене вчили робити це краще за вас.

— Не будьте таким серйозним, — розсудливо промовив власник лисини. — Навіщо це? Адже ми прийшли сюди як друзі. Невже ми схожі на гангстерів?

— Ні. Але хто ви такий?

— Це не стосується справи. Гадаю, для вас досить рекомендації професора, nicht wahr?[18]

— Не смішіть мене, пане. При чому тут професор? Я маю справу з вами, а не з ним… А ви хто такий? — кинув я холодний погляд на прилизаного джентльмена.

— Я супроводжую пані Госсарт, — спокійно відповів він. — Сподіваюсь, цього досить?

— Отже, це пані Госсарт?..

— Коли ваша ласка, то так.

Пані Госсарт нетерпляче хитнула головою:

— Я — Госсарт, пане. Давайте перейдемо ближче до справи.

— Цей джентльмен боявся знизити на вас ціну, — сказав я, багатозначно примруживши одне око.

Вона зміряла мене презирливим поглядом.

— Na, gut[19] — кинув я, прицмокнувши язиком. — Познайомте мене зі своїм охоронцем.

— Давид Браун, — вклонився манірний пан.

Я відразу ж згадав, що це той самий тип, який застерігав пані Госсарт у присутності Скали, аби вона не дратувала своїми витівками посла. Скала не помилився, висловивши припущення, що він ходить в упряжці пані Госсарт. Його поява тут яскраво підтверджувала гіпотезу Карличка.

Отже, двоє цих очолювали групу негідників з посольської прислуги, які за грошову винагороду таємно закопали тіло Арнольда, нишпорили в чужих квартирах, переховували мотоцикл тощо.

Тепер вже можна дізнатися й про ту особу, що приїздила мотоциклом до дев'ятнадцятого кілометра. Можливо, це був сам пан Браун…


Ці четверо й гадки не мали, про що я думав у ту мить. Вони насторожено чекали дальшого розвитку подій. Цього не міг приховати навіть лисий оптиміст.

Професор, стриманий, як ніколи, сказав:

— Переговори з паном Майєром проходили спокійніше. На жаль, йому довелося раптово вмерти.

— Це ж саме хотілося сказати й мені, — підтвердив я. — Гадаю, що й без нього ми знайдемо спільну мову.

— Schelmisch![20] — улесливо зареготав лисий товстун.

Та я не звернув на нього уваги. Мовчки опустив руку в кишеню і витяг звідти знайому вже коробочку.

— Ось те, що ви так настирливо розшукували, пані Госсарт. Ви, мабуть, і без мене знаєте, що ці документи були б бажаною знахідкою для тутешніх органів безпеки.

Я вийняв фотознімок. Пані Госсарт кинула на нього швидкий погляд.

— Сума залишається такою ж, як було домовлено раніше?

— Звичайно.

— Тоді покладіть усе на стіл.

— З радістю. Собі я не залишу нічого, не хвилюйтесь.

Вона манірно посміхнулася.

— Я знаю, що вам потрібно, пане.

Лисий оптиміст хотів засунути руку в бічну кишеню піджака.

— Руки на місце! — застережливо нагадав я. Він підкорився.

— Ці люди від ГК, — сказав він спокійним голосом, — мають занадто суворий характер. У мене в кишені чекова книжка. Я згоден виписати вам чек на відповідну суму. Якщо хочете, навіть чек на інкасу за кордоном. Для вас це буде зручніше. Бачите, я довіряю вам більше, ніж ви мені… Документи я потім перегляну, а зараз дозвольте…

— Підпишіть чек, — суворо кинув я.

— Ці чеки вже підписані, — відповів він.

— Ким?

— Закордонним виконавцем.

Лисий до всього ще виявився пройдисвітом.

— Ви з ким збираєтесь жартувати! — погрозливо підвівся я.

В його

Відгуки про книгу Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: