Прес-центр - Юліан Семенов
— Ні.
— Викапаний пастор, такий уже скромний, такий вихований, такий тишко… Його мало розстріляти, Степанов, його треба публічно повісити, так, звичайно, негуманно, я розумію, тільки світ не має права дозволяти жити таким тварюкам, як він… Шофер Чезаре мені розповів, яким голосом Дон Валлоне назвав суму, котру вони можуть одержати, якщо ті кадри з Франческою ввійдуть до фільму… Він сказав, що це дасть, принаймні, тридцять мільйонів глядачів… Ну, а тепер лічіть самі, не знаю, якою валютою зручніше… Перші місяці, коли тільки фільм став бойовиком, ціна на квиток дорівнює десяти, а то й п’ятнадцяти доларам… Тридцять мільйонів помножити на десять доларів, ясно? Ну там процент за оренду кінотеатрів, страховка, гонорари, нічого собі, в найгіршому разі, сто мільйонів доларів чистими… Словом, Дон Валлоне запропонував Франчесці мільйон за сцену в ліжку… У нас тепер це діло звичне, та й Ватікан став простіше дивитися на таке, а то ж раніше не можна було показати голу жінку, все вистригали, охороняли моральність… А у Франчески був друг, ви, мабуть, чули?
— Ні. Про нього й про неї мовчать усі, з ким я зустрічався… Я питав і тут, у Римі, і в Швейцарії, але всі немов підписку дали не розголошувати таємниці…
— А що?! Вони дали таку підписку, повірте мені, дали, спробуй не дай… Ця сволота вміє брати підписки… Добром, погрозою, грошима… Куплять будинок — от тобі мають підписку…
— Кого ви маєте на увазі? — спитав Степанов. — Руїджі?
— Звичайно.
— Але він одружений з її сестрою…
— Її привчили до маріхуани… Все зробить заради однієї затяжки… Хоч зараз, мабуть, перейшла на героїн… Вона, як і Франческа, була дівчина з околиці… Сестра стала заробляти, а Софі нічого не цікавило, аби тільки покейфувати, купити машину, переселитися в район особняків… Якби за душею в неї була пристрасть, захоплення, тоді інша річ, а вона всього лише була сестрою генія…
— Ви почали розповідати про друга Франчески…
— Так, я збиваюся, коли згадую той жахливий день… Пальці холонуть… Як у старого… І всередині все тремтить… Її другом був Фредді Тібс, журналіст із Лондона… Він потім спився, не певен, чи ще живий… Ніхто не знає про те, що сталося того вечора на зйомці, тільки Руїджі знає, головний оператор Еусебіо і я, бо ми знімали цю сцену втрьох, усіх інших з павільйону випровадили, така була умова… Але вони щось їй дали в каву, якісь ліки, ні, ні, не Руїджі, він спочатку сам мало не збожеволів… Франческу запросили на вечерю перед зйомкою… Чезаре і якийсь його приятель, здається, адвокат…
— Ферручі? — уточнив Степанов.
— Не знаю. Я не знаю його імені, — роздратовано повторив Роберто. — Яке це має значення?
— Має. Дуже велике. Ви його бачили в обличчя?
— Бачив. Коли Чезаре і цей адвокат привезли Франческу на зйомку… Розумієте, вона не була п’яна, вона дуже серйозно ставилася до професії, але вона була сама не своя: очі горять, якось нервово сміється, рухи різкі…
— Стривайте… Ви можете впізнати того, другого, котрий був з Чезаре, якщо вам покажуть його фотографію?
— Зможу. Але не буду. Так, я мерзотник, боягуз, це правда… Та я не боротимусь, це марно.
— Я боротимусь, — сказав Степанов. — Я старий і потім іноземець, мені втрачати нічого, ви хоч для мене впізнайте, добре?
— Добре, — якось зламавшись, тихо відповів Роберто й подивився на гомінливу римську вулицю, що вела до вокзалу; вони сиділи біля вікна в маленькій траторії і пили каву чашку за чашкою; хазяїн був турок, варив за стамбульським рецептом, дуже смачно.
— Я починаю здогадуватись, що сталося, — мовив Степанов. — Чезаре був присутній на зйомці?
— Він увійшов, коли все почалося… Той тип, який мав лежати з нею під простирадлом, був справді сексуальний маніяк, а її вони напоїли зіллям чи ще чимось, це я вам кажу точно, інакше пояснити не можна… Руїджі закричав, мовляв, треба перервати роботу, а Чезаре шепнув щось оператору Еусебіо, і той продовжував крутити мотор, Руїджі знову крикнув «стоп», але Чезаре і йому сказав щось… Ні, я не знаю, що він їм сказав, бо мені він теж шепнув: «Синку, так треба, а тобі я кладу в кишеню двадцять п'ять тисяч доларів…» І поклав їх мені в кишеню… А я взяв… Ось так… Назавтра Франческа зажадала спалити той шматок плівки; вона приїхала в павільйон жовта, зовсім хвора, з величезними синцями під очима… На зйомці після всього вона заснула, і не думаю, щоб пам’ятала те, що було, я кажу, вони чимось її накачали, пообіцяли, ніби епізод буде в межах пристойності, не гірше, ніж у «Калігулі» чи «Еммануїлі»; а насправді зняли все від початку до кінця, а вона збиралася заміж за Фредді… Зрозуміли? «Неврівноваженість, артистична натура…» Нісенітниця мерзотників, які знають правду… Вони вважали, що її можна купити за мільйон, і помилилися в розрахунках…
— Вбили, боячись викриття, чи вона застрелилась?
— Застрелилась… Взагалі вони її застрелили напередодні, на зйомках або ще раніше, коли Дон Валлоне підраховував, який буде профіт з цією сценою… Їм було наплювати на неї, яке їм діло до людини, коли можна взяти сто мільйонів… Я ж узяв двадцять п’ять тисяч…
— Навіщо ж тоді вони влаштували катастрофу Руїджі, коли той їхав на процес?
— А тому, що Руїджі став немов божевільним після того, як вона застрелилась… Він побив Чезаре, він бив його в кабінеті, зламав йому носа… А той навіть не викликав поліцію; Руїджі зв’язали наші освітлювачі та пожежники… Його перекупили в госпіталі… Два місяці він був при смерті, не міг говорити, думали, його назавжди паралізовано… Отак, Степанов… А ви кажете, сюжет про те, як шльопнули мільйонера… Та біс з ними, з тими мільйонерами… От сюжет, але хіба стане у вас серця написати й зняти його?.. У мене ні…
— Плівка ціла? — спитав Степанов. — 3 тими кадрами?
— Не знаю…
— Можете дізнатися?
— Навіщо?
— Щоб помститися…
— Я вже сказав, у це діло я не входжу, я лайно, немає мені прощення…
— Та вас ніхто й не запрошує в це діло… Допомогти самому собі, щоб не так сумно
