Контррозвідка - Андрій Гуляшки

— Неприємний ранковий сюрприз у перший недільний день відпустки, правда, товаришу капітан? — сказав він, і очі його, хоч дивилися добродушно, стрельнули скоса на капітана, а в темних зіницях наче промайнула блискавиця.

Авакум, який розглядав карту Болгарії, що висіла між двома вікнами кабінету, раптом відчув на собі цю блискавку.

— Я не проти сюрпризів, товаришу полковник,— спокійно відповів він.

— Навіть коли вони неприємні? — Манов сів навпроти Авакума і схрестив руки на колінах.— Є відомості, що з десятого серпня і дотепер таємна ультракороткохвильова радіостанція тричі передавала й приймала шифрограми в районі радіусом двадцять кілометрів на північ і на південь від гірського масиву Карабаїр. Перша передача, перехоплена нашими пеленгаторами, відбулася вночі проти одинадцятого серпня. Одержані координати вказують точку — південний схід від Карабаїру — в дикій місцевості, до якої важко дістатись, особливо вночі. Станція почала свою передачу точне о десятій вечора. Шифрограма коротка, але передача тривала п'ятнадцять хвилин, бо і той, хто передавав, і той, хто приймав, двічі змінювали хвилі. Звичайно, одразу було вжито заходів і блоковано шляхи навколо Карабаїру. Обшукано весь район, але все намарне.

Дев'ятнадцятого серпня, о десятій годині вечора, та сама станція об'явилася знову. Наші люди вартували, в горах, а станція обізвалася позад них, за два кілометри на схід від села Момчилова. Там є урочище Зміїця, де навіть чорт не знайде тебе, як захочеш сховатися. Запеленгована передача була зовсім незвичайна. Вона складалась з однієї-двох зашифрованих фраз. Потім було чути якісь таємничі звуки й шуми, що виходили наче з-під землі. На жаль, радіограми цих таємних передач ще не розшифровані. Хвилі змінювались, і наші люди пропустили деякі слова, а це ускладнює розшифрування. Щоб уявити собі, наскільки це складно, мусиш знати, що кожна радіограма має два ключі йскладена чужою мовою.

У тому самому районі, в селі Момчилові, минулої ночі сталася пригода. Розбито шибку в будинку військово-геологічного пункту, викрадено секретне креслення і дві тисячі левів. Чергового старшого міліціонера поранено в голову із засідки й приспано хлороформом. Ми затримали місцевого вчителя.

Полковник знову струсив гаданий порох з вилоги піджака і запитливо глянув на капітана.

«Таємні сигнали, які виходять з-під землі, викрадене креслення, хлороформ...» — Авакум не зміг стримати посмішки.

— Пробачте, але це схоже на детективний роман! Полковник нахмурився.

— Капітане, я підняв вас з ліжка не для того, щоб спитати, на що це схоже. Та й не бачу тут ніякої романтики.

— Чекаю вашого розпорядження, товаришу полковник,— сухо відказав Авакум.

— Ви даремно ображаєтесь! — посміхнувся полковник.— Я не хотів завдавати вам прикрості.— Він трохи помовчав І спитав: — У вас відпустка, так?

— З вашого дозволу, товаришу полковник.

— Так, так. Ну що ж, відпочивайте... їдьте на море, купайтеся!

— Неодмінно, товаришу полковник.— Авакум сміявся в душі, але обличчя його залишалося суворим і замкнутим.— Неодмінно купатимусь,— повторив він.

— А таємні сигнали, викрадене креслення, хлороформ? — В очах полковника замість блискавок спалахнули лукаві вогники. Він нахилився до Авакума: — Хіба це тебе не хвилює? Скажімо, ворог, який простягає руку через кордон? — ї щоб покласти край інтимному тонові, поспішив закінчити сухо: — Я наказав, щоб Пловдивське окружне управління послало капітана Славі Ковачева на місце події. Я цій людині цілком довіряю.

— Так, він досить енергійний,— якось мляво погодився Авакум.

Полковник повернувся і глянув на електричний годинник.

— Двадцять хвилин на восьму. Обстановка в цю мить така: люди відповідних прикордонних дільниць стежать за Момчиловом і за районом навколо нього. Розставлено таємні пости на шляхах. Надіслано інструкції прикордонним заставам. Капітан Ковачев виїде з Пловдива о дев'ятій тридцять.— Полковник помовчав, потім невдоволено спитав: — А ви, товаришу Захов, коли поїдете на ваше Чорномор'я?

«Кому потрібна ця гра в піжмурки?» — подумав Авакум і підвівся.

— Товаришу полковник,— сказав він,— сподіваюсь, що наздожену капітана Ковачева десь на півдорозі між Паварджиком і Батаком. Мотоцикл, який буде надано в мов розпорядження за вашим наказом, вже на старті. Я бачив машину біля східного входу, коли прямував до міністерства.

— Ви, капітане, дуже багато бачите,— насупився полковник і так само невдоволено спитав: — Невже ви надумали урвати свою відпустку, щоб разом з капітаном Ковачевим взяти участь у попередньому слідстві?

— Прошу вас дати мені наказ, він лежить на вашому столі,— спокійно промовив Авакум.

Полковник нічого не сказав, тільки розвів руками, підійшов до письмового стола, взяв списаний аркуш і подав Авакумові.

Тепер в його очах, стомлених і збляклих від безсоння, не було ні блискавок, ні лукавих вогників — тільки радість, чиста й тепла, мов ранній сонячний світанок, відбивалась у них.

Місяць тому в Авакума були зовсім інші плани. Він навіть гадки не мав про те, чим йому доведеться займатися, мав намір здійснити з Сією кількаденну подорож по річці Ропотамо. Лілії не дуже цікавили його, зате ловити й смажити рибу, збирати хмиз і розкладати ввечері велике багаття, розпізнавати нічних птахів за їх криком і курити люльку біля намету, де спатиме Сія,— усе це було йому до душі... А коли таке життя надокучило б, він повіз би Сію в Мадар, щоб вона побачила Мадарського вершника — чудовий пам'ятник часів Першого болгарського царства, вікодавньої болгарської слави. Він показав би їй і старовинний природний амфітеатр у скелях, зарослих плющем та червоним мохом, з гігантським кам'яним дашком, піднесеним високо в небо. Завдяки величезним розмірам нагромаджених одна на одну стрімких і гладеньких скель людське око улягає тут дивній ілюзії: якщо Авакум відійде лише на двадцять кроків від Сії, амфітеатр здаватиметься маленьким, навіть крихітним, наче кегля для гри. Ілюзія, оманливість якої він з великим задоволенням збирався пояснити Сії... Потім вони поїхали б у Преслав, до руїн Абоби й Пліски,— в місця, де він довбав землю кайлом та заступом, і ще трохи