Він калічить, вона лікує чи А де був ти? - Анітвела Кі

— Я знаю, зате ти мене чуєш! Ааааа! — цього Лукас не витримав і просто заткнув мені рота долонею. А я, щосили, вкусила його. Ось так ось! Знай наших! Не знаю, чи до крові, але чортихнувся він знатно. І тут ми почали гальмувати.

— Кричи! — наказав Лукас, і я знову заволала. Як виявилось, ми під'їхали до лікарні, з якої вибігали до нас люди. Лукас метнувся і, випередивши поліцая, відчинив дверцята і допоміг обережно вийти. Я була вже не на жарт перелякана, але всі вирішили, що мої емоції зовсім з іншого приводу.

— Ой, що зараз буде... — подумала, коли мене клали на каталку. — Це він винен!

Той самий "Він", що зараз активно зображував, «без п'яти хвилин, татко». А як він із непідробним хвилюванням схилився над каталкою, а як просив триматися. Який талант пропадає! Аж блювати потягло. Але це потім, зараз все, що мене хвилювало - це як ми викручуватимемося з ситуації, що склалася?

До нас підбіг лікар і почав ставити запитання, вимірювати пульс, доки мене везли коридором.

— Дівчино, візьміть себе в руки й дихайте. Глибокий вдих-видих — і його погляд раптом застиг. Потім він почав перекладати його то на мене, то на Лукаса, в очах яких танцювали бісенята. І я вирішила припинити весь цей балаган. Набридло!

— Все! Я передумала народжувати! Наступного разу якось, — підхоплюючись, звернулася я в нікуди. А потім, розвернувшись до приголомшеного лікаря, чемно сказала: — Дякую, лікарю, у мене вже нічого не болить, — схопила Лукаса за руку і ми помчали геть із лікарні. Лікар щось комусь кричав, але ми вже нічого не чули.

___________________________________________________________________________

І що ж буде далі?)))

Дякую за прочитання))))