Хрещений батько - Маріо Пьюзо

– Конні, це Том. Розбуди чоловіка, мені треба з ним поговорити.

Конні запитала тихим переляканим голосом:

– Томе, що, Сонні їде сюди?

– Ні. Сонні не приїде, не турбуйся. Іди розбуди Карло, скажи йому, що я хочу переговорити з ним у важливих справах.

Конні відповіла зі сльозами в голосі:

– Томе, він набив мене, я боюсь, що знову битиме, як довідається, що я дзвонила додому.

Хейген лагідно запевнив:

– Не бійся, я поговорю з ним і все залагоджу. Усе буде гаразд. Скажи йому, це щось важливе, дуже, дуже важливе. Хай візьме слухавку. О’кей?

Минуло майже п’ять хвилин, перш ніж Карло підійшов до телефона. Спросоння і з перепою він говорив нерозбірливо. Хейген сказав різко, щоб стривожити його:

– Слухай, Карло. Маю повідомити щось жахливе, отже, приготуйся, відповідатимеш мені байдуже, так, ніби це не така страшна річ, як ти почуєш. Я сказав Конні, що це дуже важлива справа, отже, ти їй щось набреши. Скажи, що «родина» вирішила переселити вас обох на Лонг-Біч і надати тобі велику посаду. Що дон наважився врешті на це, сподіваючись, що ваше сімейне життя піде на краще. Зрозумів?

У голосі Карло забриніла надія, коли він відповів:

– Так, зрозумів.

Хейген продовжував:

– За кілька хвилин мої люди постукають до вас, щоб забрати із собою. Скажеш їм, щоб спочатку подзвонили мені. Скажи їм лише це і нічого більше. Я накажу їм залишити вас із Конні на місці. Гаразд?

– Так, так, розумію. – Голос Карло тепер був схвильований. Здавалося, напружений Хейгенів тон нарешті розворушив його і підготував до того, що йому доведеться почути справді важливу новину. Хейген відразу ж повідомив:

– Сьогодні ввечері вбили Сонні. Не кажи нічого. Коли ти спав, йому зателефонувала Конні, і він уже їхав до вас, але я не хочу, щоб вона знала про це, навіть якщо вона здогадується, я не хочу, щоб їй було відомо напевне. Бо вона думатиме, що все сталося через неї. Я хочу, щоб ти сьогодні залишився з нею і нічого їй не говорив. Хочу, щоб ти замирився з нею. Хочу, щоб ти був порядним люблячим чоловіком, будь таким принаймні доти, поки вона народить дитину. Завтра вранці, можливо, ти, а може, дон чи її мати сповістять Конні про братову смерть. Я хочу, щоб ти був біля неї. Зроби для мене таку послугу, і я подбаю про тебе в майбутньому. Зрозумів?

Голос Карло звучав трохи непевно:

– Так, так, Томе. Слухай, ми з тобою завжди ладнали. Я вдячний тобі. Розумієш?

– Так, – відповів Хейген. – Ніхто не стане шукати причину того, що трапилося, у вашій сварці, можеш не турбуватися. Я пригляну за цим. – Помовчав, а потім сказав м’яко і підбадьорливо: – Ну, йди вже і потурбуйся про Конні, – і поклав слухавку.

Він навчився від дона ніколи не вдаватися до погроз, але Карло добре все зрозумів: він був на волосину від смерті.

Хейген ще подзвонив Тессіо, наказавши йому прибути негайно на Лонг-Біч. Він не сказав, а Тессіо не спитав чому. Хейген зітхнув. Тепер він мав зробити те, чого найбільше боявся.

Треба розбудити дона, що спочивав під впливом снодійного. Треба сповістити людину, яку він любив понад усе на світі, про те, що не справдив її надій, що не вберіг володіння дона й життя його старшого сина. Треба сказати донові, що все програно, якщо цей хворий чоловік сам не стане до боротьби. Хейген не обдурював себе. Тільки великий дон міг якось виправити становище після такої жахливої поразки. Хейген не став навіть радитися з лікарями дона Корлеоне, це тепер було зайве. Хоч би що сказали йому лікарі, навіть якби заборонили говорити, заявивши, що дону не можна вставати з ліжка під загрозою смерті, він все одно доповів би донові, а потім вчинив так, як той звелить. Не було у нього ніяких сумнівів і щодо того, як поведеться дон. Тепер лікарські висновки не мали жодного значення. Ніщо не мало ваги. Треба викласти дону, і той або візьме командування на себе, або ж мусить наказати Хейгенові визнати поразку й віддатися на ласку п’яти «родин».

І все ж таки, попри всю рішучість, Хейген боявся наступної години. Він намагався підготувати себе. Доведеться одразу ж визнати свою вину. Але якщо картати себе перед доном, це лише збільшить донів тягар. Виказувати своє горе – значить посилити горе дона. Визнавати свої хиби як консільйорі під час воєнних дій – значить примусити дона картати себе за те, що помилився, призначивши непідходящу людину на таку відповідальну посаду.

Отож, Хейген вирішив розповісти про те, що сталося, викласти власні пропозиції, як виправити становище, і потім мовчки чекати. Далі його поведінка мусить бути такою, як забажає дон. Якщо дон захоче, аби він показав, що визнає за собою вину, Том так і зробить, якщо донові захочеться бачити його горе, тоді дасть вихід своїм невтішним емоціям.

Хейген підвів голову, дослухаючись до гудіння моторів. До будинку під’їздили машини. Прибували капореджіме. Спочатку він коротко проінформує їх, а потім підніметься нагору і розбудить дона Корлеоне. Він підвівся, підійшов до шафки з напоями біля столу, видобув склянку й пляшку. Якусь хвилину постояв такий знервований, тримаючи склянку й пляшку в руках і не маючи змоги налити собі випивку з пляшки. Почув, як хтось легенько зачиняє двері до кімнати, і, обернувшись, побачив дона Корлеоне, вперше від часу замаху на його життя повністю одягненого.

Дон пройшов через усю кімнату до свого важкого великого крісла й сів. Посувався він трохи скуто, одяг на ньому висів трохи просторо, але для Хейгена він був таким, як і завжди. Немовби власною волею дон взяв і зняв усі зовнішні ознаки своєї недуги. Його обличчя набуло виразу колишньої сили й рішучості. Він сів, не згинаючи спини, у крісло й сказав Хейгенові:

– Хлюпни мені на саме денце ганусівки.

Хейген миттю поставив свою пляшку, взяв іншу й налив донові й собі міцної рідини з присмаком локриці. Ця селянська саморобна горілка, значно міцніша від тієї, якою торгують по крамницях, – подарунок від давнього приятеля, який щороку надсилав кілька ящиків цього зілля – скільки можна навантажити на невеликий автофургон.

– Дружина плакала у себе в ліжку перед сном, – сказав дон Корлеоне, – з мого вікна я бачив, як у будинок пройшли капореджіме. Зараз північ. Отже, мій консільйорі, розкажи своєму донові те, що всім уже відомо.

Хейген тихо відповів:

– Матінці я не сказав нічого. Коли ви зайшли, я якраз збирався піти до вас, розбудити і все розповісти. Оце б