Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Соня, привіт, моя хороша!

Бабуся зустрічає мене біля воріт і лагідно погладжує по спині. Так тепло та приємно стає на душі.

Я дуже скучила, тому що ми не бачилися майже три місяці. Справи, турботи. То одне, то інше. Соромно сказати, але вибратися в гості вийшло, коли бабусі екстрено знадобилися таблетки, які не знайдеш в жодній аптеці.

Ми проходимо в будинок вітчима. Тут порожньо і незатишно, але найпрекрасніше, що крім нас поки що нікого немає. Мати із Романом Геннадійовичем поїхали купувати зерно. Галя два тижні тому вирушила до сусіднього селища на стажування при заводі ветеринарних інструментів та обладнання. Там їй виділили кімнату у гуртожитку та призначили мінімальну ставку із заробітної плати. Вона іноді мені пише і ділиться враженнями.

- Мий руки і сідай їсти, — каже бабуся. – Я плов приготувала.

- Я не голодна, — хитаю головою. - Чесно чесно!

- Але худа, матір божа! Одна шкіра та кістки!

- Ба, я завжди такою була. Не повнішаю я, щоб не їла і не пила. Це ж добре, так?

- Виглядає не здорово, але мені що, — знизує плечима бабуся. — Головне, щоб Ярославу подобалося.

Ніяк не коментуючи останні слова, я все ж таки мию руки і сідаю за стіл. Я дві години тому пообідала у кафешці, але знаю, що бабуся образиться, якщо відмовлюся від її частування, тому погоджуюся на крихітну порцію плову. Звичайно ж, цим не обмежується. Доводиться з'їсти пиріжки з маком і вишнями і запити цю справу свіжим ягідним компотом.

Бабуля ставить багато запитань про моє нове життя. Я ділюся і розповідаю все, що можу, упускаючи лише інтимні подробиці.

Ми з Яром недавно по черзі відболіли. Спочатку я злягла з ангіною, а він виходжував мене і дбав, хоча я суворо просила його до мене не підходити. Погрожувала навіть тим, що поїду лікуватися в інфекційну лікарню, якщо він зробить крок у бік моєї кімнати. Ярослав, звичайно, не послухався. Приходив постійно. Напував мене ліками, розігрівав їжу, а ще засинав у моєму ліжку. Щойно висока температура спадала – ми займалися сексом. Часто й багато. Звичайно, після такого Яр захворів наступним і потім мені вже доводилося дбати про його здоров'я.

- Сваритеся? - Примруживши, цікавиться бабуся.

- Буває.

Остання сварка була саме вчора. До цього через дрібниці перепиралися і відразу загладжували якісь спірні моменти, але ввечері стався пік.

Я була на взводі, бо Сергій Іванович закінчив зміну раніше, ніж звичайно. Поїхав, а мені знімки прийшли. Знімки, які визначали мою подальшу долю. Їх розшифрувати міг лише він. Чи дозволять мені відвідувати тренування? Чи можу я повернутись у спорт? Або мені знадобиться ще трохи часу для відновлення. Терпіння було на межі, а настрій зіпсованим.

Яр повернувся після роботи теж не в дусі - невдало закінчився суд. Він пройшов у вітальню, випадково зачепив мій улюблений гібіскус. Той звалився з полички, горщик розбився, а бутони прим'ялися. Я сіла над ним і гірко заплакала, за що не отримала ні грама вибачень. Ярослав лише сказав, мовляв, нічого страшного. Здохне – купимо новий.

Та й мене понесло. Я кричала, що він жорстокий і бездушний.Яр довго слухав, стиснувши щелепи, а потім просто взяв ключі від машини, розвернувся та пішов. Нічого не пояснивши!

Я старанно вдавала, що мені все одно. Займалася пересадкою квітки в інший горщик, подумки благаючи гібіскус не вмирати. Він у мене взагалі проблемний — то листя опадало, то коріння засихало. Тепер ось нова травма.

Решту часу я то докоряла себе за запальність по відношенню до Жарова, то злилася на нього ж. Що за людина така? Чому такий складний? Сам накоїв справ, а мене поставив у становище винної!

Коли він не приїхав ні о дванадцятій, ні о першій ночі, я набрала його номер. Абонент був недоступний, я дуже злякалася. Нічого краще не придумала, ніж набрати тітці Раї. Вона одразу ж відповіла та вислухала. Сказала, що як тільки паршивець з'явиться на зв'язку – вона влаштує йому веселощі. Ну і влаштувала.

Яр повернувся через двадцять хвилин. Злий, невдоволений. Зв'язок на його телефоні з'явився, але я вже не стала набирати. Він зміряв мене поглядом, потім випалив щось про дитячий садок. Слово за слово… Ми знову поскандалили! Яр сказав, що не зобов'язаний переді мною звітувати і тітку Раю втягувати в наші стосунки теж не потрібно. Я відповіла, що раз заважаю йому, то з'їду вже цього тижня. Щойно знайду житло. Грюкнувши дверима, зачинилася в себе в кімнаті, а Яр так і не прийшов. Вранці ми теж не перетнулися.

- Ну нічого, помиритеся, — робить висновок бабуся. - Справа молода. Я коли з твоїм дідом лаялася – весь район був у курсі.

- Може, й не помиримось, — кажу, опустивши погляд. - Ти ж знаєш, на яких умовах Яр узяв мене заміж.

- Знаю. Але чомусь впевнена, що ти припала йому до душі і він тебе нізащо не залишить.

Бабуся опускає теплу долоню на мою руку і трохи стискає. До очей підбираються сльози. Мені дуже хотілося б вірити в те, що вона говорить. Тому що останній місяць, якщо не брати до уваги вчорашньої сварки, був чудовим. Ми багато часу проводили разом: ходили в кіно, на концерти і купалися в морі. Їздили до батька Ярослава у гості. Той лише похитав головою, коли побачив, що я більше не шкутильгаю.