Він калічить, вона лікує чи А де був ти? - Анітвела Кі

— Де Катя та Даня?

— Вони сплять, коли тато йде, я чи мама завжди кладемо їх спати. — розгублено відповів хлопець.

— Добре, ти речі зібрав? — знову струшую його. Не дочекавшись відповіді, безжально б'ю по обличчі. — Ентоні, ти найстарший із дітей. Мама та тато, поки не можуть про вас подбати. Тобі доведеться взяти відповідальність за молодших. Зараз, як беремо їх і заїжджаємо до лікарні, ти даси дозвіл на операцію письмово. А далі ми поїдемо в будинок до мами мого чоловіка. Вона дуже гарна жінка. Я не можу зараз стежити за вами. Мені завтра треба на роботу, до твоєї мами та твоєї сестри.

— Д ... Добре. — так само похилим голосом відповів він, але в очах виднілися проблиски розуму.

Лукас узяв сумки та спустився до машини. Я ж зайшла до кімнати та розбудила дітей.

— Катю, Даню. Підйом! — реакції не було. Плачем молодшого їх уже не розбудити, оскільки під час розмови з Тоні, у мене вийшло його заколисати.

— Гей, діти, вставайте. — повторила спробу я, але вони лише сильніше накривалися ковдрами.

— Підйом, кому сказали! — рикнув старший брат.

Тут вони висунули моську з-під ковдри й побачили мене з Ельміром на руках.

—Тіана? — сонно спитала Катя.

— Так, пішли, одягайтеся, нам треба їхати.

Десь за п'ять хвилин та злість і потиличники старшого брата, близнюки одягнулися, і ми спустилися до Лукаса. На переднє сидіння я посадила Ентоні, а сама сіла назад. У мене маленька дитина на руках, крісла нема.

Ще за якийсь час ми приїхали до лікарні.

Візуалізація Ентоні: