Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

— А ще прихопив кілька його білих картонних карток…

— Ні. Це була вигадлива деталь, однак вона спала мені на думку згодом. Повертатися за ними було не варто, тож я купив такі самі в крамниці канцелярських товарів. Утім це сталося через кілька днів. А перед тим я мусив спланувати партію так, аби кожен хід був досконалим. А що ми з тобою домовилися зустрітися ввечері наступного дня у тебе вдома, я повинен був подбати, щоб ти неодмінно одержала повну довідку про картину. Було необхідно, щоб ти дізналася про всі пов’язані з нею подробиці.

— І тоді ти вигадав жінку в плащі…

— Так. І тут я мушу зробити тобі одне зізнання. Зазвичай я не вдаюся до перевдягань, мені такий театр не до душі… Колись, у юності, я кілька разів переряджався в жінку заради втіхи, наче ішлося про карнавал чи щось таке. Але завжди робив це наодинці, перед дзеркалом… — Згадавши це, Сесар посміхнувся — задоволено, лукаво й поблажливо. — Тож коли треба було передати тобі конверт, мені видалося утішним спробувати повторити давній досвід. Це схоже було на стару забаганку, розумієш? На такий собі виклик, якщо дивитися на це з… героїчної точки зору. Просто кортіло дізнатися, чи зможу я ошукати людей, граючи, так би мовити, правду або частку правди… Отож я вирушив за покупками. Такий собі статечний кабальєро, який купує жіночий плащ, сумочку, туфлі на низьких підборах, білявий парик, панчохи та сукню і не викликає жодних підозр, бо робить це цілком природно, та ще й у велелюдному супермаркеті, поза сумнівом, для своєї дружини. Після цього залишалося добре поголитися й зробити макіяж — щодо останнього, зізнаюся, анітрохи не соромлячись, усе необхідне для цього я мав удома. Без надміру — ти мене знаєш. Скромно, лише стільки, скільки було треба. У кур’єрській агенції ніхто нічого не запідозрив. Мушу зізнатися, це був утішний досвід… і повчальний.

Антиквар зітхнув — глибоко й підкреслено тужливо, потім спохмурнів.

— Насправді, — додав він, і в його голосі тепер вчувалися серйозні нотки, — цю частину справи ми можемо вважати бавленням, — він пильно подивився на Хулію, мовби добираючи слова перед поважною невидимою аудиторією, на яку вважав за необхідне справити добре враження. — Справжні труднощі щойно тепер починалися. Я мав належним чином зорієнтувати тебе як стосовно першої частини гри — розв’язки загадки, так і щодо другої, значно небезпечнішої та складнішої… Проблема полягала в тому, що, сказати б, офіційно я не грав у шахи; ми разом повинні були дослідити картину, проте мої руки були зв’язані, і я не міг тобі допомогти. Це було жахливо. До того ж я не міг грати сам проти себе, мені був потрібен суперник. Справжній майстер. Тож я не мав іншого виходу, як шукати Вергілія, який вів би тебе через усю цю пригоду. То була остання фігура, яку я мусив вивести на шахівницю.

Він допив свій напій і поставив склянку на стіл. Тоді з рукава халата дістав шовкового носовичка й акуратно витер губи. Потім глянув на Муньйоса, приязно посміхаючись.

— Отоді, проконсультувавшись попередньо з моїм сусідом сеньйором Сіфуентесом, директором клубу імені Капабланки, я зупинив свій вибір на вас, дорогенький.

Муньйос ствердно хитнув головою. Якщо він і розмірковував про сумнівність такої честі, то все одно не сказав цього вголос. Його очі, які через тьмяне освітлення кімнати здавалися ще більш запалими, з цікавістю дивилися на антиквара.

— Ви ніколи не сумнівалися, що я виграю, — тихо мовив він.

Сесар зробив жест, мовби знімаючи перед ним невидимого капелюха.

— Справді ніколи, — погодився він. — Окрім того, що ви талановитий шахіст, — а я завважив це, щойно побачив, як ви дивитеся на ван Гюйса, — я був готовий надати вам, дорогенький, чимало суттєвих підказок, які, якщо їх вірно витлумачити, мали наштовхнути вас на другу загадку: загадку таємничого гравця, — він задоволено цмокнув язиком, наче смакуючи вишукану страву. — Мушу визнати, ви мене вразили. І, правду кажучи, досі вражаєте. Ви чарівно аналізуєте всі і кожен окремо ходи, а ваша проникливість ґрунтується на поступовому відкиданні всіх невірогідних припущень, що є ознакою справжнього майстра.

— Ви змушуєте мене ніяковіти, — озвався Муньйос якимось дерев’яним голосом, і Хулія не могла зрозуміти, щиро він це сказав чи з іронією. Сесар закинув голову назад і театрально беззвучно розсміявся.

— Мушу вам сказати, — уточнив він, і на його обличчі відбилася двозначна, майже кокетлива посмішка, — відчуття того, як ви поступово заганяєте мене в глухий кут, зрештою перетворилося на чинник, що по-справжньому мене збуджував, запевняю вас. Це було щось… майже фізичне, якщо ви не заперечуєте проти такого визначення. Хоча ви не зовсім мій тип, — він замислився, начеб вирішуючи, до якої категорії віднести Муньйоса, але зрештою, мабуть, відмовився від цього наміру. — На останніх ходах я вже зрозумів, що ви перетворюєте мене на єдиного можливого підозрюваного. І ви знали, що я це знав… Гадаю, я не помилюся, коли скажу, що саме з цього моменту ми з вами почали відчувати певну близькість, еге ж?.. Тієї ночі, яку ми провели, сидячи на лаві навпроти дому Хулії, борючись зі сном за допомогою моєї фляжки з коньяком, ми вели довгу розмову про психологічні риси вбивці. Ви вже були майже певні, що ваш суперник — це я. Я слухав вас надзвичайно уважно, коли, відповідаючи на мої запитання, ви виклали всі відомі гіпотези про патологію в шахах… Усі, крім однієї — вірної. Тієї, яку ви до сьогодні ніколи не згадували, хоча чудово про неї знали. Ви розумієте, що я маю на увазі.

Муньйос так само незворушно знову ствердно хитнув головою. Сесар показав на Хулію.

— Ми з вами розуміємо, а вона ні. Або принаймні не до кінця. Варто б їй пояснити.

Дівчина втупила погляд у шахіста.

— Так, — озвалася вона, відчуваючи втому та сильне роздратування, яке стосувалося й Муньйоса. — Мабуть, ви б мали пояснити мені, про що говорите, бо мені вже починає набридати ваше кляте приятельство.

Шахіст пильно дивився на Сесара.

— Математична природа шахів, — озвався він, зовсім не збентежений роздратуванням Хулії, — надає цій грі особливого характеру. Фахівці, либонь, визначили б його як садистсько-анальний… Ви знаєте, що саме я маю на увазі: шахи як приховану боротьбу між двома мужчинами, де мають місце такі поняття, як агресія, нарцисизм, мастурбація… Гомосексуалізм. Виграти означає перемогти панівних батька чи