Ігри в помсту - Світлана Бонд

Але він не дивився на неї. Вистачило одного погляду у дверях його кімнати.

- А хоча ні, не норм, - передумала Лєра. - Вибач, що завадила, я так не вчасно.

- Дуже вчасно...

- А?

- Облиш.

- Гаразд.

- Це ж не змінить нашу... дружбу? - несміливо спитав він, намагаючись зловити її погляд.

- Ні, звісно! - з кривою посмішкою вона махнула рукою. - Навіть зміцнить.

Після такого видовища більше не було сенсу уникати його, а ті поцілунки на п'яну голову вже не мали ніякого значення. Як шкода, що це сталося не тоді, коли вона ще була з Марком.