Мед для Ворона - Селена Рейні
– Ти щось нам намалювала? – усміхнено запитала жінка.
– Так. Ні. Тобто, не зовсім. Я… Це копія, – туманно відповіла.
Денис сильніше натиснув долонею на її поперек. Здавалося, Софія і справді зараз втратить свідомість від хвилювання.
– Можна розпакувати? – попросив дозволу тато.
– Так. Звичайно.
Денис помітив, що після його дотику, Софія висловилася ясніше. Що ж, доведеться весь вечір сидіти й ось так торкатися її. Ця думка йому сподобалася.
Тим часом його мама розірвала упакування. А тоді підняла картину так, що Денис вловив лише кольори: щось блакитне і зелене.
– Боже мій! – вигукнула мама.
– Ох, – його тато округлив очі.
– Матуся? – завовтузилася на руках Микити Міра.
– Це ти сама зробила? – вражено запитала Аліса.
– Та що там таке? – Денис ступив крок уперед, несвідомо переклавши руку дівчині на талію і тягнучи її за собою.
А коли побачив малюнок, очманів. Він знав, що вона гарно малює. Але це…
– Я не впевнена, що все так, як на фото, – окремі деталі було зіпсовано, – але надіюся, що вас влаштує.
Денис дивився на картину і не міг повірити своїм очам. Він ніби повернувся у той день, коли вони виїжджали на екскурсію у Підгорецький замок. Все було точно так, як він пам’ятав. Ось хмаринка, у якій вони з Алісою побачили образ Білої пані. У руках сестри ведмедик. На ньому футболка з героями улюбленого мультика. На мамі капелюшок. А тато у цілій сорочці.
– Я не впевнена, що замок точно такий, яким ви бачили його в той день. Але думаю, що схожий. Я пошукала архівні фото, які відповідали року, у який ви там були, – намагалася заповнити словами мовчанку. – Але якщо щось не так, я можу перемалювати, додати якісь деталі чи…
– Все так, як треба, – зі сльозами на очах мовила мама. – Дякую.
– Будь ласка, – простодушно відповіла Софія.
– Так, спасибі, – додала Аліса. – Я думала, що ми назавжди втратили це фото. А з ним і частину спогадів. А тепер…
– А тепер час робити замовлення. Софія повинна їсти, – втрутився старший Ворон.
– Так. Це правда, – Денис підвів її до м’якого диванчика на двох і допоміг сісти.
А перед тим, як вийти, кинув на сидіння поряд з Софією свій телефон, таким чином зарезервувавши собі місце біля неї. Зайшов на кухню і віддав сумку з їжею, попросивши викласти й принести для нього приготовлені страви. Якщо персонал і здивувався через таке прохання, то не показав цього.
Коли Денис повернувся на терасу, Софія вже усміхалася і розповідала про свою роботу. Зараз їй не потрібна була його підтримка. Але чоловік все одно, заради власного задоволення, поклав руку їй на спину.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно