Сицилієць - Маріо Пьюзо
Сільвіо Ферра отримав чимало відзнак в італійській армії під час Другої світової війни, був нагороджений медалями за африканську кампанію, а тоді потрапив у полон до американців. У таборі для військовополонених у Сполучених Штатах він відвідував курси, призначені для того, щоб полонені почали розумітися на демократичних процесах. Він не до кінця в них вірив, аж поки йому не дали дозвіл попрацювати за межами табору — у дрібній місцевій пекарні. Його вразила свобода американського життя, легкість, з якою тяжка робота перетворювалася на тривале процвітання, мобільність нижчих класів. На Сицилії найпрацьовитіший селянин міг сподіватися тільки на те, щоб прогодувати своїх дітей і забезпечити їм дах над головою, про майбутнє не йшлося взагалі.
Повернувшись на батьківщину, Сільвіо Ферра став пристрасним захисником Америки. Однак скоро побачив, що християнсько-демократична партія зробилася знаряддям багатіїв, і приєднався до освітнього гуртка, який влаштували робітники-соціалісти в Палермо. Цей чоловік був спраглий освіти, мав пристрасть до книжок. Скоро він проковтнув усі теорії Маркса та Енґельса, а тоді приєднався до соціалістичної партії й отримав завдання організувати партійний гурток у Сан-Джузеппе-Джато.
За чотири роки Ферра зробив те, чого не могли зробити агітатори з півночі Італії. Він переклав «Червону революцію» та доктрину соціалізму сицилійською мовою, переконав сицилійців, що голос за партію соціалістів забезпечить їм свій шмат землі. Великі маєтки панства слід розділити, адже самі вони землю не обробляють — ту землю, на якій можна вирощувати зерно для дітей. Він обіцяв їм, що за соціалістичного уряду можна буде позбутися корумпованості сицилійського суспільства. Чиновникам не нестимуть хабарі, щоб мати перевагу під час розгляду справ, ніхто не даватиме священикові пару яєць, щоб той прочитав листа з Америки, міський поштар не отримуватиме свою символічну ліру за те, що приносить пошту, чоловікам не доведеться продавати свою працю за гріш і гарувати на полях герцогів та баронів. Кінець злидарській платні, урядовці стануть слугами народу, як в Америці. Сільвіо Ферра цитував Біблію, щоб довести, що церква підтримує зіпсовану капіталістичну систему, однак ніколи не нападав на Діву Марію, різноманітних корисних святих чи віру в Ісуса. Зранку на Великдень він вітав сусідів традиційним «Христос воскрес». У неділі ходив на службу. Суворо наглядав за дружиною й дітьми, як годиться справжньому сицилійцеві, бо вірив у старі цінності, в абсолютну відданість сина матері, у повагу до батька, в обов’язок перед найдальшими родичами.
Коли cosce[12] мафії в Сан-Джузеппе-Джато попередили його про те, що він надто далеко заходить, він усміхнувся й дав зрозуміти, що в майбутньому радо стане їхнім другом, хоча в глибині душі й знав, що саме з мафією матиме останній, найзапекліший бій. Коли дон Кроче відправив до нього особливих посланців, щоб усе владнати, він їм відмовив. Він мав репутацію людини, хороброї в бою, користувався повагою в селищі й до того ж завважив, що поводитиметься з «друзями друзів» розсудливо, тож дон Кроче вирішив потерпіти, тим більше, він був упевнений, що перемога на виборах не забариться.
Однак понад усе Сільвіо Ферра спочував ближньому своєму — рідкісна риса для сицилійського селянина. Якщо в нього хворів сусід, він носив їжу його родині, допомагав по господарству старій хворобливій удові, підбадьорював тих, хто ледве заробляв на життя й боявся майбутнього. Ферра проголошував, що партія соціалістів принесе із собою новий світанок надії. Виголошуючи промови, він вдавався до південної риторики, яку так люблять сицилійці, не роз’яснював теорії економіки Маркса, а говорив із вогнем тієї помсти, яку завдячує тим, хто століттями пригноблював селян.
— Як нам солодкий хліб, — говорив він, — така ж солодка кров бідняків тим заможним, хто її п’є.
Саме Сільвіо Ферра організував кооператив робітників, що не бажали продавати себе на аукціоні, де роботу діставав той, хто називав найнижчу ціну. Він встановив фіксовану платню за день, і багатії були змушені або зголошуватися на неї в час урожаю, або ж дивитися, як гниють їхні оливки, виноград і зерно. Так Сільвіо Ферру помітили.
Його врятувало те, що Ґільяно взяв його під свій захист. Частково це й зупинило руку дона Кроче. Сільвіо Ферра народився в Монтелепре. Ще в юні роки було зрозуміло, яка він людина. Турі Ґільяно безмірно захоплювався ним, хоча друзями вони так і не стали через різницю у віці (Турі був на чотири роки молодший) і тому, що Сільвіо пішов на війну. З неї він повернувся героєм. Зустрів дівчину із Сан-Джузеппе-Джато, одружився, переїхав до неї. Політична слава Ферри все зростала, і Ґільяно дав зрозуміти, що цей чоловік — його друг, попри розбіжності в їхніх поглядах. Тож коли Турі почав свою програму з «освічення» виборців Сицилії, він віддав наказ не вживати ніяких заходів до Сан-Джузеппе-Джато взагалі й до самого Сільвіо Ферри зокрема.
Ферра почув про це, і йому стало клепки відправити Ґільяно записку з подякою, де йшлося, що, коли Турі буде потрібно, він до його послуг. Батьки Ферри досі жили в Монтелепре зі своїми іншими дітьми. Серед дітей була дівчинка п’ятнадцяти років на ім’я Джустіна — вона й понесла записку матері Ґільяно. Так сталося, що сам Турі тоді гостював удома й зміг прийняти її особисто. Більшість сицилійських дівчат у п’ятнадцять років уже цілком жінки, тож Джустіна відразу закохалася в Ґільяно — як могло бути інакше? Його сила, його котяча грація зачарували її так, що вона безсоромно не могла відвести від нього очей.
Турі з батьками та Ла Венерою саме пили каву, він спитав, чи не хоче вона приєднатися до них. Джустіна відмовилася. Та тільки Ла Венера помітила, яка дівчина гарненька і яка вона зачарована. Ґільяно не впізнав у ній те дівчисько,
