Не кохай мене - Ольга Джокер

***
Ярослава немає на горизонті, але я не нервуюся щодо цього хоча б тому, що шампанське дає приголомшливий ефект.

Я розслабляюся і перестаю дбати про те, як виглядаю і чи програю на тлі решти дівчат. Це подруги Яра, і вони апріорі не можуть бути поганими. Мені ніхто не грубить, не принижує. Момент із готуванням швидко заминають, ніби нічого й не було. Чесне слово, я хотіла як найкраще і просто не знала правил у цій компанії!

Після коротких розпитувань про мене, дівчата плавно переходять на обговорення нового фітнес-клубу з басейном та спа-центром. І хоч я майже не беру участі у розмові, але слухаю з величезним інтересом. Як же сильно я випала з життя після травми… Почуваюся не молодою дівчиною, а старою бабцею. Але звинувачувати в цьому крім себе взагалі немає кого. Сама закрилася від зовнішнього світу, автоматично зарахувала себе у каліки. Змирилася і перестала боротися. Якби Ярослав не з'явився в моєму житті, то я, напевно, так і сиділа б у селищі, боячись зайвий раз висунутися надвір, щоб ніхто не посміявся з мене.

- О, гляньте, хто прийшов! - Вигукує Дарина і вказує у сторону басейну. – Сєня! Сєнь, привіт!

Я трохи посміхаюся, роблячи ковток шампанського. Переживала, що тут нікого не знаю? Ось, будь ласка, з'явилася та єдина людина. Арсен. З ним ще дружив зі школи мій брат. І відповідно Ярослав.

- Дивно, що він сьогодні один, - усміхається довгонога блондинка, ім'я якої я так і не запам'ятала.

- Ой, минулого разу мені вистачило. Мало того, що його дамочка облювала мені нові кросівки... Так вона й у бійку полізла. Пам'ятаєте?

- О так! Цікавим був вечір!

- І де тільки він відкопав таку? – хитає головою Дарина. — Нехай бере приклад із Жарова!

Я дивлюся на трохи розгубленого Арсена, який ніяк не може зрозуміти до якої компанії приєднатися і рішуче ставлю недопиту склянку з шампанським на стіл.

- Я ненадовго відійду, — звертаюся до нових знайомих. - Привітаюся з Арсеном.

На нашому весіллі з Ярославом Арсен поводився не зовсім гарно, бо перебрав із алкоголем. Спочатку він дорікав мені у тому, що я майже не займаюся пошуками Влада, потім почав хамити Ярославу. Але я впевнена, що Арсен уже давно шкодує.

- Привіт, - вітаюся, порівнявшись з ним.

- Доброго дня, Соня, — відкрито усміхається Сєня. - Ти теж тут? Несподівано.

- Що ж тут несподіваного?

- Влад ніколи не брав тебе на наші дорослі тусовки.

- А Яр бере!

- Напевно, цього Влад і боявся, — усміхається Арсен і пропонує сісти на м'які крісла-мішки, які розташовані трохи на відстані від басейну на м'якій зеленій траві.

Я згідно киваю і прямую у зазначеному напрямку. Голова злегка паморочиться, а тіло легке та невагоме. Плюхнувшись у крісло, замружую очі. Хоч ми й сидимо у тіні дерев, але сонце пробирається крізь листя та активно гріє. Мені б скупатися в басейні, але я поки що не настільки осміліла, щоб знімати з себе сарафан і ходити по території в одному купальнику.

- Ти як взагалі? – питаю Арсена, розплющивши очі.

- Все добре. Працюю як кінь. А ти? Як сімейне життя?

Мені здається, ніби я чую глузування у його голосі.

— Чудово, — відповідаю, не роздумуючи.— Слухай, мені розповідали, що тебе побили після нашого весілля з Ярославом. Треба було зателефонувати, але я, щиро кажучи, забула.

- Була справа.

- Не дуже хоч?

- Це ти в чоловіка свого запитай. А ось і він, до речі. 

Піднімаю погляд і помічаю, як Ярослав упевнено рухається у нашу сторону. У світлих лляних штанях та білій футболці, яка обліпила бездоганну спортивну фігуру. При одному погляді на Яра всередині все стискається і наповнюється теплом.

Ярослав сідає в сусіднє крісло-мішок і виразно дивиться на Арсена, чекаючи, що той ось-ось піде.

- Не завадив? - Запитує Жаров у товариша.

- Ні. Твоя дружина саме цікавилася, хто ж мене розмалював після вашого весілля. Може, розповіси? - посміхається Арсен.

- Без тебе розберуся.

Сєня встає з крісла та йде. Я ніяк не можу розібратися, що могло статися. Чому хлопці не тиснуть одне одному руки? Чому не цікавляться, як справи? Це дивно. І дуже підозріло.

Яр накриває мою руку своєю долонею. Злегка стискає, повернувши голову на мій бік. У грудях з дрібного вугілля розгоряється справжнісінька пожежа.

- Чого я не знаю, Яр? — питаю, важко зітхнувши. — Де ти був дві години, поки я чекала на тебе у номері?

- Іди до мене, - киває Жаров.

Я встаю зі свого крісла і пересідаю Яру на коліна. Його близькість п'янить міцніше будь-якого шампанського.

Ярослав опускає долоню на мою спину. Веде нижче та погладжує, а потім стискає сідниці. Щоки спалахують яскравим рум'янцем. Його член збуджений. На щастя, нас ніхто не бачить. Кожен зайнятий своєю справою.

Я ніяк не можу звикнути, що заборонені межі між нами давно вже стерлися. Наче їх і зовсім не було. Я бачила Яра голим, він лизав мої соски, пестив пальцями між ніг і багато разів за минулу ніч трахав.