Леопард - Ю. Несбе
— Ревнощі або голоси, які наказували вбивати, — почулося з глибини зали. — Перевірено з досвіду.
— Згода. А у чиїх головах зазвичай лунають голоси, які наказують убивати?
— У тих, хто має психічну хворобу з її історією, — мовив хтось із сильною північною, фінмаркською говіркою.
— І у тих, хто її не має, — заперечив інший голос.
— Гаразд. А хто катується ревнощами?
— Коханець або чоловік когось із тих, хто там був.
— І про кого йдеться? — спитав Бельман.
— Але ж ми перевірили алібі коханців жертв і можливі мотиви, — заперечив хтось. — Адже це ми завжди перевіряємо в першу чергу. Коханців у жертв або не було, або ми викреслили їх з переліку підозрюваних.
Мікаель Бельман усвідомлював, що вони щосили тиснуть на газ, але колеса буксують у тій самій колії, у якій зав’язли вже давно. Але важить, що вони досі ладні тиснути на газ. Він був певен, що Ховасхютта — то саме та колода, яку можна підіпхнути під колеса, щоб виїхати на шлях.
— Але ж ми позначили не всіх коханців та чоловіків, — гойдаючись на підборах, зауважив Бельман. — Лише тих, хто не викликав підозр. А в кого на час убивства не було алібі?
— У Расмуса Ульсена!
— Отож. Коли я спілкувався з ним у стортингу, він зізнався, що кілька місяців тому дружина його трохи приревнувала. Що була дівка, до якої він залицявся. І Маріт Ульсен поїхала у Ховасхютту на кілька днів, щоб оговтатись. А якщо вона там не лише розмірковувала, а ще й мстилася? І ось іще. Тієї ночі, коли жертви були у Ховасхютті, Расмуса Ульсена не було в Осло, бо він забронював собі номер в Устаусеті. Чому Расмус опинився у тих місцях, коли його дружина була у Ховасхютті? Чи він ночував у готелі, чи пустився у невеличку подорож на лижах?
Погляди присутніх уже не видавались заспаними й втомленими, він майже спромігся розпалити їх. Він чекав на відповідь. Відверто кажучи, коли слідча група аж така численна, влаштування невеличкого мозкового штурму не є найслушнішим прийомом, щоб розворушити підлеглих. Але вони вже давно працюють над цією справою, кожен понабивав собі синців, переконав у хибності своїх непомильних припущень і фактичних гіпотез і від того похнюпив носа.
Один із молодиків бовкнув:
— Можливо, тієї ночі він зненацька з’явився у хатинці, застав її на гарячому, а заскочивши її, знову зник? А згодом усе тихо й спокійно спланував.
— Не виключається й таке, — мовив Бельман, підійшов до кафедри і взяв аркуш зі своїх паперів. — Перший аргумент на доказ цієї версії я щойно отримав з центру «Теленору». За записом, Расмус Ульсен уранці того дня спілкувався з дружиною по телефону. Припустімо, що він не знав, до якої хатинки вона прямує. Другий аргумент — дані про погоду: протягом ночі яскраво сяяв місяць і видимість була гарною, тож він так само міг дістатися хатинки, як і Тоні Лейке. Перший аргумент проти — нащо йому вбивати ще когось, окрім дружини та її ймовірного коханця?
— А раптом у неї їх було кілька? — вигукнула одна зі слідчих, низенька та грудаста. Бельман був переконаний, що вона лесбіянка, отож його звеселяла думка: а чи не запросити її якось увечері до Каї? Звісно, лише думка. — Може, вони там справжню оргію влаштували…
Залою прокотився сміх. Чудово, в оточенні запанувало пожвавлення.
— Може, він не зауважив, з ким вона лежить — з чоловіком чи жінкою, бачив лише, що під простирадлом хтось вовтузиться, — мовив хтось. — От і вирішив перестрахуватись.
Знову вибух сміху.
— Досить! Ми не маємо часу на цю маячню! — вигукнув Ескільдсен, один з найдосвідченіших слідчих, ніхто достеменно не знав, скільки він уже тут працює. У кімнаті запанувала тиша. — Ви, жовтодзьобики, певно, гадки не маєте про справу, яку ми розкрили кілька років тому. Тоді всі вирішили, що в Осло з’явився серійник, — вів далі Ескільдсен. — Коли його схопили, виявилось, що мотив у нього був лише в одному випадку. Але позаяк він знав, що стане найпершим підозрюваним, йому довелося вбивати інших, щоб скидалося, ніби це серія убивств, скоєних божевільним злочинцем.
— Дідько! — вигукнув якийсь молодик. — Невже відділ убивств дійсно спромігся розкрити цю справу? Може, лише випадково?
Хлопчина, усміхаючись, роззирався навсібіч, чекаючи схвальних відгуків, але намарне, і його обличчя поволі зайнялося рум’янцем. Адже всі, хто хоч недовго розслідував убивства, добре пам’ятали цю справу. У поліцейських школах Норвегії на ній вчилися — то був зразок. Вона стала легендою. Як і той, хто її розкрив.
— Харрі Холе.
— G’day, Holy, mate. Neil McCormack here. How are you? And where are you?[97]
Маккормака зовсім виразно почулося, що Харрі відповів «у комі», але, може, то назва якогось норвезького містечка.
— I talked to Iska Peller[98]. Вона не спромоглася нічого розповісти про у ніч, а от щодо наступного вечора, то…
— Слухаю!
— Їх із подругою забрав до себе місцевий поліцейський і влаштував у своїй оселі. Виявляється, поки панна Пеллер спала, намагаючись побороти грип, Шарлотта з поліцейським у вітальні випили по келихові, а потім буцімто він намагався звабити дівчину. Це було так навально, що Шарлотта почала кликати на допомогу. Іска Пеллер прокинулась і ввійшла до кімнати, де поліцейський уже встиг здерти з дівчини лижні штани до колін. Він припинив домагання, і міс Пеллер з подругою рушили на залізничну станцію, щоб заночувати в готелі у містечку, яке, здається…
— Єйлу.
— Дякую.
— Ніле, ти кажеш, «намагався звабити», що ти маєш на увазі? Хотів зґвалтувати?
— Ні. Я довго перебирав формулювання, поки ми з міс Пеллер зійшлися на визначенні. Вона розповіла, що буцімто поліцейський спустив з подруги штани проти її волі, але до інтимних місць не торкався.
— Але ж…
— Звісно, ми цілком можемо припустити, що саме це він мав на меті, але стверджувати напевне не можемо. Сенс у тому, що нічого протизаконного не сталось. Міс Пеллер з цим згодна, вони й не збиралися писати на нього заяву, а лише виїхали спішно. Поліцейський навіть знайшов якогось сільського чолов’ягу, який довіз усіх трьох до станції й допоміг сісти на потяг. За словами міс Пеллер, полійцейський не дуже переймався тим, що сталося, і більше
