Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
Природно, я навів довідки про цього чоловіка. Я дізнався, що він командував китобійним судном, яке повинно було повертатися з арктичних морів саме в той час, коли мій батько плив у Норвегію. Осінь того року була буряна, з півдня раз у раз налітали затяжні шторми. Батькову яхту дуже легко могло занести на північ, де її, мабуть, зустрів корабель капітана Пітера Кері. Якщо це так, то що сталося з моїм батьком? В усякому разі, якби я, спираючись на свідчення Пітера Кері, зміг довести, що цінні папери потрапили на ринок від нього, то це було б доказом того, що не мій батько продав їх і що він не розраховував на особисту вигоду, коли їх узяв.
Я приїхав у Суссекс з наміром побачитися з капітаном, але саме в цей час він помер страшною смертю. У звіті про хід розслідування я прочитав опис його «каюти», де, як там твердилось, зберігаються старі суднові журнали з його корабля. Мені спало на думку, що якби пощастило перевірити, що саме відбувалось на борту «Морського однорога» в серпні тисяча вісімсот вісімдесят третього року, то я, очевидно, дізнався б і про таємничу долю мого батька. Минулої ночі я спробував добратися до цих журналів, але не зміг відчинити двері. Сьогодні вночі спроба була успішною, проте виявилось, що сторінки, відведені для записів подій того місяця, з журналу видрано. І тієї ж хвилини я опинився у ваших руках.
— Це все? — спитав Гопкінс.
— Так, усе. — На цих словах очі юнака забігали.
— Вам більше нічого нам сказати?
Він вагався.
— Ні, нічого.
— До вчорашньої ночі ви тут були?
— Ні.
— Тоді як ви пояснюєте оце? — вигукнув Гопкінс, показуючи юнакові вбивчий речовий доказ — записник з його ініціалами на першій сторінці й плямою крові на палітурці.
Нещасний не витримав. Він затулив обличчя руками й знову затремтів.
— Де ви його взяли? — простогнав він. — А я й не знав. Я думав, що загубив його в готелі.
— Годі, — суворо мовив Гопкінс. — Якщо у вас є сказати щось іще, то ви повинні сказати це на суді. А зараз підете зі мною в поліцію. Ну, містере Холмсе, я дуже зобов’язаний вам і вашому другу за те, що ви приїхали допомогти мені. Виявляється, у вашій присутності не було потреби, я довів би справу до цього успішного завершення й без вас, але я все ж таки вам вдячний. Для вас замовлено кімнати в готелі Бремблтай, отже ми можемо йти в селище разом.
— Ну, Вотсоне, якої ви про все це думки? — спитав Холмс, коли ми наступного ранку повертались назад у Лондон.
— Я бачу, що ви незадоволені.
— О ні, мій любий Вотсоне, я цілком задоволений. Але в той же час методи Стенлі Гопкінса мене не приваблюють. Він мене розчарував. Я сподівався від нього кращого. Слід завжди пам’ятати про те, що у викритті будь-якого злочину можливі альтернативні варіанти, і діяти відповідно. Це перше правило кримінального розслідування.
— Які ж тоді альтернативні варіанти в даному випадку?
— Та лінія, якої дотримувався я. Вона може нікуди нас не привести. Важко зараз твердити щось певне. Але я, принаймні, доведу її до кінця.
На Бейкер-стріт на Холмса чекало кілька листів. Він схопив один з них, розпечатав і стримано, але переможно розсміявся.
— Чудово, Вотсоне! Альтернативний варіант дається взнаки. У вас є телеграфні бланки? А напишіть-но для мене парочку телеграм: «Самнеру, пароплавному агенту, Реткліфф, Хайвей. Надішліть трьох чоловік, прибути завтра вранці о десятій. Безіл». Це моє ім’я в тих місцях. Друга: «Інспектору Гопкінсу, Брікстон, Лорд-стріт, 46. Приїздіть завтра сніданок дев’ять тридцять. Важливо. Телеграфуйте, якщо не зможете. Шерлок Холмс». Так от, Вотсоне, ця пекельна справа не давала мені спокою аж десять днів. А цими телеграмами я остаточно її здихаюсь. Завтра, сподіваюсь, вона нагадає нам про себе востаннє.
Точно в призначений час з’явився інспектор Стенлі Гопкінс, і ми всі посідали за смачний сніданок, який приготувала місіс Хадсон. Молодий детектив перебував у піднесеному настрої, переживаючи свій успіх.
— Ви справді впевнені, що ваші висновки правильні? — звернувся до нього Холмс.
— Важко навіть уявити більш безсумнівний випадок.
— А мені справа здається незавершеною.
— Ви дивуєте мене, містере Холмсе. Чого ще можна бажати?
— Хіба ваше витлумачення охоплює всі деталі справи?
— Безперечно. Мені відомо, що молодий Неліген прибув у готель Бремблтай того дня, коли стався злочин. Він приїхав нібито для того, щоб пограти в гольф. Його кімната знаходилась на першому поверсі, і він міг піти з готелю, коли йому заманеться. Тієї ночі він пішов у Вудменс Лі, зустрівся з Пітером Кері в його хатині, полаявся з ним і вбив його гарпуном. Потім, нажаханий тим, що накоїв, він вибіг з хатини, загубивши по дорозі записну книжку, яку приніс із собою, щоб розпитати Пітера Кері про оті цінні папери. Ви, мабуть, помітили, що деякі з них у записнику було позначено хрестиками, а інші, їх переважна більшість, позначок не мають. Ті, що з хрестиками, було продано на Лондонському ринку, а інші, очевидно, ще залишались у Кері, і молодий Неліген, як він сам признався, дуже хотів одержати їх назад, щоб справедливо розрахуватися з кредиторами свого батька. Після втечі він якийсь час не наважувався знову підійти до хатини, але зрештою присилував себе зробити це, щоб роздобути потрібні йому відомості. Просто й зрозуміло, хіба не так?
Холмс посміхнувся й похитав головою.
