Шалена жінка та бос-недоумок - Маріанна Аріна

***

Вся трійця завмерла на місці в перебуваючи в шоці від почутого. На привітність та гостинність вони, звісно, не розраховували. Але й такого своєрідного «прийому» теж не очікували. Особливо Чейз, якого, зважаючи на все сказане, схоже що в принципі не збиралися пускати до будинку.

Він шумно видихнув, намагаючись заспокоїти лють, що піднімалася в душі.

– Куди-куди я можу піти? – зі сталлю в голосі задав він найцензурніше з запитань, що промайнули в голові. Про себе ж він вже вирішив, що вони з Кейт триматимуться якнайдалі від «тещі». І дитині теж може зашкодити спілкування із такою бабусею. Звісно, якщо... він зможе повернути Кейт.

Адріана практично насильно затягнула Ділана і Анну в дім, і повернулася до Чейза:

– Що ж ти такий нетямущий? Нема чого тобі робити в моєму домі. – Анна за спиною Адріани голосно зойкнула. – Ти сюди приїхав штани просиджувати? Чи може все ж таки задля пошуку жінки, що втекла від тебе?

– Я приїхав за Кейт! – практично прогарчав Чейз.

– Ну ось і йди за нею. Вона пішла гуляти десь у поле. Шукай там високий пагорб. Не знаю вже з якоїсь безглуздої причини, але вона там стирчить годинами. – Адріана знову оглянула Чейза з ніг до голови. – Ну, мабуть страждати по тобі там цікавіше, ніж сидячи у домі. Зрозумів нарешті? Ну, тоді бажаю удачі. З характером Кейт вона тобі точно знадобиться.

Чейз кивнув, а про себе подумав: «Хто б вже говорив про характер. Кейт просто янголятко з крильцями, порівняно з цією... мегерою». Його накрило дуже сильне бажання захистити свою жінку від такої матері. І саме в цей момент він прийняв остаточне рішення, що забере Кейт. Неважливо, наскільки та буде проти, як заперечуватиме і що при цьому робитиме. Нехай хоч з кулаками кидається на нього, репетує на всю околицю і посилає до біса. Жодна її істерика і жодні заперечення не змусять його поїхати звідси без неї.

Вона його жінка, і буде з ним! І лише з ним. Він зробить все, щоб вона більше ніколи і нікуди не втекла.

Він йшов по полю, видивляючись пагорб, до якого його послала мати Кейт. Так, саме послала. У всіх сенсах цього слова. Десь на горизонті він побачив щось схоже на пагорб. Інших поруч не було. Отже, йому точно туди.

Чейз прискорився і відчув, що починає нервуватись. Найпростіше було просто завалити Кейт на плече та потягти в машину. Але в її стані він не має ні фізичного, ні морального права так робити.

«Отже доведеться все обговорювати і з’ясовувати. – наближаючись до пагорба, розробляв він в голові стратегічний план. – Потрібно витримати будь-які її емоції. Бажано поговорити спокійно. Але це ж Кейт. Залишається тільки сподіватися, що вона пам'ятатиме, що вагітна і їй, як і дитині, шкідливі сильні емоції.

Краще спробувати одразу якось її заспокоїти. Може в перший момент обійняти? Навіть, якщо брикатиметься, то має швидко заспокоїтися. Можна ще одразу її зацілувати. Є ймовірність, що покусає чи дасть ляпаса. Але, дідько із ним. Проте із закритим ротом, вона не зможе кричати. І можливо швидше втихомириться.

Цікаво, а ніж із нею? Та все одно! Навряд чи вона стане мені знову їм погрожувати.

І все через оту ідіотку Лексі. Приб'ю, коли ми з Кейт повернемось додому. Ні, геть з голови зараз Лексі. Першочергове завдання – забрати Кейт та втримати поруч із собою. Решта потім.»

У процесі цих роздумів Чейз піднявся на пагорб. Озирнувся на всі боки. На схилі побачив до болю знайому фігурку.

«Кейт!» – серце Чейза наче удар пропустило.