Привид - Ю. Несбе

— Значить, оце і є ваша родина.

— Була. Мої батьки тепер розлучені. Батько переїхав до Данії. Втік, якщо висловлюватися точніше. Мати — у шпиталі. Решта ж… втім, про решту ви, очевидно, і самі знаєте.

Харрі кивнув. Один загинув. Друга зникла. Завеликі втрати як для однієї родини.

Харрі без запрошення сів в одне з глибоких крісел.

— Чи можете ви розповісти мені щось таке, що допоможе знайти Ірен?

— Я й гадки не маю, де вона. Жодної зачіпки.

Харрі посміхнувся.

— А ви спробуйте.

— Ірен переїхала до мого помешкання в Трондхеймі після одного випадку, про який вона не захотіла мені розповідати. Але за тим епізодом стояв Густо — я в цьому не сумніваюся. Вона обожнювала Густо, зробила б для нього все, що завгодно, гадала, що йому до неї не байдуже, бо він час від часу міг поплескати її по щоці. Але через кілька місяців пролунав телефонний дзвінок, і вона сказала, що має повернутися до Осло. Навідріз відмовилася розказати, чому їй треба було їхати. Це сталося чотири місяці тому, і відтоді я її не чув і не бачив. Коли через два тижні я не зміг встановити з нею зв’язок, я пішов до поліції і заявив про її зникнення. Вони зареєстрували мою заяву, здійснили таку-сяку перевірку, і після того — анічичирк. Бездомна наркоманка нікому не потрібна.

— Маєте якісь гіпотези?

— Ні. Але вона не зникла зі своєї власної волі. Ірен не з тих, хто щезає, мов… як декотрі.

Харрі не второпав, кого Штайн мав на увазі, але його напівглузливе «А ви спробуйте» дійсно влучило в ціль.

Штайн Ганссен почухав на передпліччі засохлу вавку.

— Що ви в ній усі уздріли? Вашу доньку? А хіба можна донькою користуватися?

Харрі отетеріло глянув на нього:

— Ти про що?

— Всі ви, старі пердуни, просто млієте від неї! І тільки тому, що вона схожа на чотирнадцятирічну Лоліту.

Харрі пригадав фото на дверях шафи. Штайн Ганссен мав рацію. І в голові у Харрі пустила корінь думка. Можливо, він помиляється, можливо, Ірен стала жертвою злочину, який не має стосунку до цієї справи.

— Ти навчаєшся в Трондхеймі. В Університеті науки і техніки, чи не так?

— Так.

— А яка твоя спеціалізація?

— Інформаційні технології.

— Гм. Олег також хотів навчатися. Ти з ним знайомий?

Штайн похитав головою.

— Ніколи з ним не говорив?

— Та десь пару разів зустрічалися. Та то були дуже короткі зустрічі.

Харрі уважно придивився до передпліччя Штайна. Для Харрі то був професійний ризик — йому пригадалася недавня зустріч з двома продавцями віоліну, які змусили його вколотися. Але на руці у Штайна інших засохлих вавок не було. Звісно, що не було. Бо Штайн Ганссен мав сильну волю і був одним із тих, хто здатен упоратися зі смертельною спокусою. Харрі підвівся.

— Мені шкода твого брата.

— Прийомного брата.

— Гм. Можеш дати мені номер свого мобільного? На той випадок, коли щось з’ясується.

— Що, наприклад?

Вони глянули один на одного. Відповідь зависла між ними у повітрі. Цю відповідь непотрібно було роз’яснювати і страшно було вимовляти. Вавка на руці Штайна лопнула, і до його кисті потекла цівочка крові.

— Я знаю одне, що може допомогти, — кинув Штайн, коли Харрі вже стояв на сходах. — Ті місця, де ви збираєтеся шукати її, — Уртегата, кафе «Мьотестедет», парки, гуртожитки, лігвища наркоманів, райони з червоними ліхтарями, — забудьте про них. Бо я вже там був.

Харрі кивнув. Начепив свої сонцезахисні окуляри.

— Не вимикай свого мобільного, добре?

Харрі пішов до кафе «Лоррі» пообідати, та на сходах раптом відчув сильну жагу до пива і вже на порозі зробив розворот на сто вісімдесят градусів. І натомість подався до нової тусовки наркоманів напроти Будинку літератури. Швидко окинувши поглядом клієнтуру, що там зібралася, він зайшов до тайського ресторану-бару «Пла», де замовив сушене солоне м’ясо по-тайськи.

— Що питимете? Пиво «Сінгха»?

— Ні.

— «Тайгер»?

— У вас лише пиво подають?

Офіціант зрозумів натяк і повернувся з водою.

Харрі поїв креветок з курятиною, але від сосисок по-тайськи відмовився. А потім зателефонував додому Ракелі і попрохав її передивитися СD-диски, які він роками накопичував у Гольменколлені і які там же й лишилися. Декотрі йому хотілося послухати заради власного задоволення, декотрі були як згадка про реальних людей, як їхній замінник. Елвіс Костелло, Лед Зеппелін, Каунт Бейсі, Джейхокс, Мадді Вотерс.

Те, що Ракель без помітної іронії називала «музикою в стилі Харрі», зберігалося у неї на окремій полиці.

— Я хочу, щоби ти перечитала всі назви, — попросив він її.

— Ти жартуєш?

— Пізніше поясню.

— Гаразд, перший — «Aztec Camera».

— А ти…

— Так, я розклала їх за абеткою, — трохи зніяковіло пояснила Ракель.

— Класно.

— Це ж «Харрі-музика». І це — твої диски. Ну що, продовжувати?

Через двадцять хвилин вони дійшли до «Wilco», але у Харрі так і не з’явилося жодної асоціації. Ракель глибоко зітхнула, але продовжила:

— «Як ти прокинешся уранці і себе відчуєш старим»…

— Гм. Ні, не воно.

— «Summerteeth».

— Ні, давай наступне.

— «В майбутньому столітті».

— Стоп!

Ракель зупинилася.

Харрі засміявся.

— Що тут смішного? — спитала Ракель.

— Хор у «Summerteeth». Він співає таке: «…Це лиш сон, і він завжди той самий…»

— Звучить якось непереконливо, Харрі. Не вражає.

— Ні, вражає! Я хочу сказати, що в оригіналі це звучить вражаюче. Настільки класно, що я навіть декілька разів Олегу ставив. А йому почулося: «Це лиш сон, який бачить Гонсалес…» — Харрі знову розсміявся. І почав наспівувати: — «Це лиш сон, який бачить Гонсалес…»

— Харрі, припини, будь ласка…

— Гаразд. Чи не увімкнеш ти комп’ютер Олега, щоби знайти мені дещо в Інтернеті?

— Що саме?

— Погугли групу «Wilco» і знайди їхню веб-сторінку. Подивися, чи мали вони якісь концерти в Осло цього року. А якщо мали, то де конкретно.

— Мали. Один, — сказала вона трохи згодом. І сказала де.

— Дякую, — відповів Харрі.

— Знову в тебе отой голос прорізався.

— Який голос?

— Збуджений хлопчачий голос.

* * * * *

Наче ворожа армада, о четвертій на Осло та фіорд накотилися зловісні сталево-сірі хмари. Харрі звернув до Фрогнер-парку і зупинився на Торвальд Еріксенс Вей. Тричі — безуспішно — набравши телефон Бельмана, він зателефонував до управління поліції, і йому сказали, що Бельман поїхав з роботи рано, щоби потренуватися зі своїм сином у Тенісному клубі Осло.

Харрі окинув поглядом хмари. А потім увійшов і окинув поглядом комплекс Тенісного