Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

Майя

Протягом останньої седмиці наша невелика компанія ретельно розробляла план проникнення в будинок Майстра. Величезний особняк майже в центрі міста, обнесений високим кам'яним парканом, знайти виявилося набагато складніше, аніж я сподівалася. Як не дивно, допомогла та сама магія, якою була наскрізь просякнута кладка.

- Від цього місця мені не по собі, — зізналася Біллу, коли ми вкотре прогулювалися попід руку навколо території, що так ретельно охороняється.

- І не лише тобі, — криво посміхнувся чоловік, оглядаючи вулицю уважним, скануючим поглядом. Тиха, абсолютно безлюдна, здавалося, щось невидиме відлякувало звідси кожного, хто наважувався заглянути. – Пахне древньою магією і смертю… Так буває, коли в околиці часто приносять людські жертви. Схожий аромат все ще витає довкола стародавніх  капищ.

Нервово пересмикнула плечима. Невже це означає, що мені й справді дуже пощастило вибратися звідти живою та неушкодженою.

- Чого такі кислі міни? – вилетівши наче з порталу, вкрай задоволений Делвін повис на наших шиях, дратуючи та збиваючи з ніг.

- Не дурій! – гаркнув Білл, миттєво охолодивши юнака. - Що в тебе?

- Ну… Жінки тут точно такі ж, як і наші, — шкодлива посмішка розповзлася по гарненькому обличчю. - Трохи флірту, і вони розкриваються, наче молюски під час прибою.

- І? – нетерпляче натиснув Грант, відтягуючи нашу групу до провулку, а звідти на сусідню вулицю.

- І... майже ніхто зі слуг жодного разу не бачив власника особисто. Хіба що його дворецький, через якого наш Майстер тримає зв'язок із зовнішнім світом. Він замкнутий, скритний і нелюдимий. Всі хатні справи проводяться лише коли господаря немає вдома, або ж так, аби не потрапляти йому на очі...

- Цікаво, що трапляється з тими, хто не послухався? – мій довгий ніс колись зажене мене в могилу.

- Вони зникають, — знизав плечима Делвін, зацікавленим поглядом проводжаючи молоду дівчину, котра в цю мить пробігала повз. – Можливо, звільняються... Не знаю! Проте вони точно більше ніколи не з'являються у будинку.

- Давайте ближче до справи, — нагадав про себе голова Темного кварталу Евандера.

Закотивши очі, молодик грайливо підморгнув мені, та все ж продовжив розповідь.

- Товари доставляються п'ятого дня кожної седмиці. Доставка завжди відбувається в один і той же час, однією особою...

- Отже, постачальник перевірений... – кивнув власним думкам Грант. — Такого підкупити не вдасться…

- Проте... - здійняв угору вказівний палець наш «розвідник», повертаючи собі увагу, - раз на три дні в будинок приводять новонародженого уркуса.

- Для чого? – насупився чоловік.

- Хтозна! Можливо для жертвоприношення, або ж на рагу… – засміявся Делвін, не усвідомлюючи, наскільки, імовірно, близький до правди. І раптом у мене наче блискавка влучила!

- Або, щоб нагодувати звіра… — прошепотіла помертвілими губами, згадуючи кинуті дворецьким слова.

Загалом, простеживши за будинком ще якийсь час, дійшли висновку, що туди можна проникнути лише під час доставки їжі чи «жертви». Перший варіант передбачуваний, проте нездійсненний, другий складніший, витратніший, зате більш надійний. Довелося навіть скупити всіх «телят» на ринку та замінити торговців своїми людьми, аби напевне. Саме тому, коли настав час, ми були у всеозброєнні!

- Готові? - запитав Білл, коли ми, сховавшись під покровом невидимості, вже чекали на «торговця» біля задніх воріт особняка. План простий: проскочити повз охорону в момент обміну. А щоб нас не засікли охоронні заклинання, Сара закоротить систему. Часу обмаль, та нам повинно вистачити!

- Може, ти все ж таки залишишся? - прошепотіла подруга в останній спробі переконати мене не брати участь. – Твоя нова сила все ще не стабільна…

- Знаю, - роздратовано відмахнулася. В крові кипів адреналін упереміш зі страхом та магією. Ось воно! Ще трохи, і я сповна помщуся за смерть Джо. Знищу все, до чого дотягнуться мої загребущі ручки! Та Біллу про це знати не обов'язково. - Проте, без моїх здібностей у вас навряд чи вийде неушкодженими дістатися до його лабораторії!

Вдарила по найболючішому, та зараз інакше не можна. Або я потраплю всередину, або розберу цей особняк по камінчику починаючи ззовні!

- Майстер покинув територію! – ніби нізвідки, вискочив поруч з нами Делвін.

Боги! Колись я вб'ю цього ненормального!

- Чудово! – збадьорився Грант. – У нас є небагато часу! Варто поквапитися.

- Та ну! – пирхнув цей бовдур, привертаючи до себе наші недобрі погляди. - З огляду на ситуацію, часу у вас повно!

- Про що ти? – напружився головний. А в мені ніби щось тьохнуло. До чого б це?

- Щойно почув, - задоволена посмішка дратувала до неможливості. - У Талласії оголошено жалобу. Помер король! Народ, гайда разом: «Хай живе новий король!»

Джодаж, бог водної стихії

- Джо, - долинуло з дому, - покидай роботу та йди вечеряти.