Новий світ. Провидиця - Вікторія Хорошилова

Мене поставили на землю, і я обернулася.

— Хм, не помилився, красуня, — сказав кіт. — Висока для свого віку. Але обличчя трохи дитяче і потрібних округлостей немає, що компенсує зовнішній вигляд і не дає обманутися.

По хуліганськи показала язика. Мені весело посміхнулися. Хлопці, що були з рогами, вже виглядали як звичайні середньостатистичні люди. Подивишся й одразу забудеш.

— Не дивись так, так, це рогаті чорти. У Дерека попросиш книгу з рас. Багато цікавого дізнаєшся. А ви не п'яльтеся, їй усього-то двадцять три! — проворчав Лішкорт. — Як чергування?

— Спокійно, завдяки Лії зловили змію. Надішлемо трохи м'яса.

Подивилася на магістрів запитально.

— Потім поясню, хто це, якщо не забуду. Нам пора. Добре залишатися, хлопці!

Нам навіть ручкою помахали. А за мить ми були вже в гуртожитку біля нашої з братами кімнати. Дерек одразу двері відчинив і ледь не задавив в обіймах. Я навіть пискнути не могла. Магістру Яліну довелося розтискати родинні обійми, а Ронберу приводити мене до тями.

— З'їхав з глузду на радощах? — поцікавився Лішкорт. — І досить її загодовувати. У дитини досі пузо роздуте!