Код да Вінчі - Ден Браун

затінку Тібінґ пересувався повільніше. — Можливо, Роберт казав вам, що я викладав там неподалік — в Оксфорді. — Він хитро підморгнув Ленґдонові. — Звісно, я подався ще й до Гарварду, щоб там мене ознайомили із правилами безпеки.

Нарешті господар дійшов до кінця сходів. Софі подумала, що він не більше схожий на рицаря, ніж сер Елтон Джон. Сер Лі Тібінґ виявився доволі огрядним, червонощоким літнім чоловіком із рудим волоссям і веселими карими очима, що пускали бісики. Він мав на собі гофровані штани і вільну шовкову сорочку, а поверх неї — жилет кольору пейслі. Попри алюмінієві скоби на ногах, тримався він дуже прямо, з гідністю, і, можливо, це зумовлено не так свідомими зусиллями, як аристократичним походженням.

Тібінґ підійшов до них і простягнув руку Ленґдонові.

— Роберте, ви схудли.

— Зате ви нівроку, — усміхнувся Ленґдон.

Тібінґ щиро розсміявся і поплескав себе по круглому животі.

— Дістав здачі! Останнім часом моя єдина плотська утіха — це смачна їжа. — Тібінґ повернувся тепер до Софі, ніжно взяв її руку, злегка схиливши голову, дмухнув на її пальчики і відвів очі. — Міледі!

Софі подивилась на Ленґдона, не певна, чи це вона перенеслася назад у часі, чи втрапила до божевільні.

Лакей, який відчинив їм двері, увійшов із тацею і заходився розставляти на столику перед каміном чашки для чаю.

— Знайомтеся, це Ремі Леґалудек, — сказав Тібінґ, — мій слуга.

Стрункий лакей чемно кивнув і знову зник.

— Ремі родом із Ліона, — прошепотів Тібінґ так, наче йшлося про якусь страшну хворобу. — Але готує чудово.

Ленґдон здивувався.

— Я думав, ви привезли собі обслугу з Англії.

— О Боже, ні! Я б не побажав англійського кухаря нікому, крім французьких податківців. — Він глянув на Софі. — Пробачте, міс Неве. Запевняю, моя неприязнь до Франції поширюється лише на політику й футбол. Ваш уряд краде в мене гроші, а ваша футбольна команда нещодавно зганьбила нашу.

Софі привітно усміхнулась.

Тібінґ уважно подивився на неї, тоді на Ленґдона.

— У вас щось трапилось. Ви обоє якісь схвильовані.

Ленґдон кивнув.

— Ми мали цікаву ніч, Лі.

— Так я й зрозумів. Ви приходите до мене посеред ночі і говорите про Ґрааль. Скажіть, чи насправді йдеться про Ґрааль, чи ви просто згадали його, знаючи, що це єдине, заради чого я б посеред ночі встав із ліжка?

«І те, й те», — подумала Софі, подумки уявивши криптекс, захований під канапою.

— Лі, — сказав Ленґдон, — ми хочемо поговорити з вами про Пріорат Сіону.

Густі брови Тібінґа заінтриговано поповзли догори.

— Про охоронців. Отже, йдеться насправді про Ґрааль. Ви сказали, що маєте якусь інформацію? Щось нове, Роберте?

— Можливо. Ми ще й самі точно не знаємо. Може, ми зорієнтуємось, довідавшись спочатку щось від вас.

Тібінґ жартівливо погрозив пальцем.

— Ох уже мені ці хитрі американці. Завжди: ти мені — я тобі. Що ж, хай буде так. Я до ваших послуг. Що ви хочете дізнатися?

Ленґдон зітхнув.

— Я сподівався, що ви зробите ласку і розповісте міс Неве, що таке насправді Святий Ґрааль.

Тібінґ здивувався.

— А вона що, не знає?

Ленґдон заперечно похитав головою.

На обличчі Тібінґа з’явилась майже безсоромна усмішка.

— Роберте, ви привели до мене дівицю?

Роберт вибачливо подивився на Софі.

— Так шукачі Ґрааля називають кожного, хто ніколи не чув правдивої історії.

Тібінґ зацікавлено подивився на Софі.

— Що вам відомо, моя люба?

Софі стисло переказала те, що устиг їй розповісти Ленґдон: про Пріорат Сіону, про тамплієрів, про документи Санґріл та про Святий Ґрааль, який, на думку багатьох, зовсім не чаша... а щось значно могутніше.

— Оце й усе? — Тібінґ подивився на Ленґдона з удаваним обуренням. — Роберте, а я думав, ви джентльмен. Ви позбавили її оргазму!

— Знаю, але я думав, може, ми з вами разом могли б... — Ленґдонові здалося, що не надто пристойна метафора зайшла задалеко.

Але Тібінґ уже змовницьки дивився на Софі.

— Отже, в питанні Ґрааля, моя люба, ви цнотлива діва. Обіцяю, ви ніколи не забудете свого першого досвіду!

Розділ 55

Сидячи на канапі поряд із Ленґдоном, Софі пила чай з ячмінною булочкою і відчувала благотворну дію кофеїну та їжі. Сер Лі Тібінґ, сяючи усмішкою, кумедно крокував перед каміном, металеві скоби в нього на ногах час від часу дзвінко стукали об камінь.

— Отже, Святий Ґрааль, — розпочав Тібінґ тоном учителя. — Більшість людей запитує мене лише про одне — де він. Боюсь, на це запитання я ніколи не зможу відповісти. — Він обернувся і подивися просто на Софі. — Однак... значно доречніше інше питання: що таке Святий Ґрааль?

Софі відчула в обох своїх співрозмовниках радісне збудження науковців.

— Аби зрозуміти, що таке Ґрааль, — вів далі Тібінґ, — спочатку треба зрозуміти Біблію. Скажіть, як добре ви знаєте Новий Завіт?

Софі знизала плечима.

— По суті, взагалі не знаю. Мене виховував чоловік, що поклонявся Леонардові да Вінчі.

Тібінґ здивувався і водночас зрадів.

— Просвітлена душа. Чудово! Тоді ви, мабуть, знаєте, що Леонардо був одним із тих, хто охороняв таємницю Святого Ґрааля. Ключі до цієї таємниці він приховав у своїх творах.

— Роберт мені вже це розповів.

— А про