Українська література » » «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

---
Читаємо онлайн «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
антенами телевізора. — Адам одружився, а Сідалковський розлучився. Він аліменти платить. Я тобі приведу того й того. На очну ставку, шановна. Хай вони тобі доведуть…

— А це? — Мацеста Єлізарівна перевернула фотокартки зворотною стороною. — Що це?

На фотографіях стояли написи, про які Бубон забув або ж не бачив їх: «Моєму милому бухгалтерику на спогад. Твоя Єва».

— Що, мій милий бухгалтерику? Що ти на це скажеш? — розмахувала Мацеста Єлізарівна під самим Бубоновим носом фотографіями, як футбольні болільники національними прапорами під час кубкових матчів, де нічиїх не буває. — Батечко двох дітей! Зразковий сім'янин! — саркастично кидала вона словами характеристики на Бубона, виданої місцевкомом і адміністрацією «Фіндіпошу». — У кишені повно талончиків, їздить на таксі, гроші ховає. Від кого і для кого? Для божественної Єви, яка майже, ровесниця твоїй донечці! А мене в переповнених трамваях возиш? Перловими супчиками годуєш? Я тобі покажу супчики! Економиш, фінансист нещасний! А з нею, мабуть, їси фірмові страви в ресторанах… Котлетки «супутник» чи «ракета» запиваєш коктейлями «рожева фантазія»! — Мацеста Єлізарівна в ресторанних меню розбиралася.

— Це фото Адама, — голосом продавця «Спортлото» виголосив Карло Іванович.

— Це фото Єви, а не Адама. Залиш Адама в спокої. Адам тільки касир, а на фото написано: бухгалтерику. Чув? Бух-гал-те-ри-ку-у…

— Може, похвалився, що він бухгалтер, аби завоювати Євине серце. Сучасна молодь уся така…

— Перестань усе звалювати на сучасну молодь!..

— Серденько, запитай в Адама. Дозволь, я тобі приведу його, — благав Бубон уже голосом підсудного, що вперше сів на тверду лаву і востаннє збирається виголосити заключне слово.

Атмосфера несподівано перегрілася вдруге, і від раптового розширення повітря перед очима Бубона почало щось виблискувати й тріщати. В обличчя, наче білі крижані сніжинки, ударили клаптики розірваних фотокарток.

— Ось твоя Єва, ось твій Адам. Можеш забиратися до біса! Проживемо якось без тебе. Забирайся, і негайно, якщо тобі наш дім — уже пекло…

Бубон підвівся, і серце у нього забилося. Свідомість затуманилася, він зібрав чорно-білі шматочки, що валялися на підлозі, сказав два слова про свою великодушність і доброту й побрів до виходу з наміром Анни Кареніної.

— Куди ти? — злякано крикнула Мацеста Єлізарівна.

— Я приведу тобі Адама…

— З мене досить Єви, — вона забігала по кімнаті, ніби тигриця, яка щойно потрапила до клітки. — Чуєш, вернись!

Карло Іванович взявся спітнілими руками за холодну ручку дверей. «Зраджу тебе, тільки тоді прощу, — рефреном звучали слова Мацести Єлізарівни в його голові. — Тоді ми будемо рівні. Почнемо сімейне життя спочатку. Чуєш, на новій основі…»

— Але я перед тобою чесний, — Карло Іванович оглянувся, подарував їй останній погляд і вийшов у простір.

— Вернись! — двері розчинилися з шумом пострілу бразильської петарди. — Вернись, куди ти?

— У «Фіндіпош». До Сідалковського.

— Подавись ти зі своїм Сідалковським! — петарда вибухнула знову. — Я розлучаюсь. Ось тобі мій паспорт. Заяву надішлю на суд, — гукнула Мацеста Єлізарівна і запустила документом у Бубона. Він глухо стукнувся між його лопаток і, наче підбитий птах з розпростертими крилами, упав обкладинками на чорний тротуар. Бубон навіть не оглянувся. — Я розлучаюсь!

— Як хочеш. Тобі видніше, — спокійно відповів Карло Іванович і переступив, як гладіатор через труп свого товариша, через паспорт, що вдруге прошелестів над його головою і приземлився за два метри попереду.

«Перельот», — подумав Бубон і попрямував до «Фіндіпошу» з надією застати Сідалковського, який вечорами цілився у крейсери та есмінці Панчішки з шостим почуттям у грудях і все одно програвав сухопутному Нельсону. Панчішка своїми блискавичними перемогами просто виводив Сідалковського з себе. Він, прикрившись товстим загальним зошитом, методично трощив підводні човни й катери противника, спокійно й монотонно повторював:

— Квадрат, же-два, квадрат же-три, квадрат же-чотири.

— Підбито, підбито, потонув, — сумно констатував Сідалковський, а після цього додавав: — Слухайте, Масик, ви ведете морський бій, порушуючи всі класичні закони стратегії й тактики.

— Для перемоги усі засоби чудові, — парирував Панчішка, оранжево і нахабно посміхаючись.

Бубон помилився: Сідалковського в кабінеті Панчішки не було. Не було й самого Панчішки, який, очевидно, в цей час з Ковбиком і Ховрашкевичем вивчав архітектуру сучасних ресторанів. Бо над планетою уже почало темніти, а в ресторанах світлішати. Бубон проплив коридором, як айсберг по фарватеру, і війнув холодом у розпашіле обличчя Сідалковського.

— Кого я бачу?! — розпростер руки Сідалковський і пішов назустріч Бубону, готуючись до великих і затяжних обіймів. Карло Іванович зупинився на порозі. Шкіра на його обличчі нагадувала єгипетський пергамент епохи Рамзеса XII.

— Наш вітчизняний Шерлок Холмс повертається з оперативного завдання так само несподівано і блискавично, як і щезає. Що чути на сімейному фронті?

Сідалковський не договорив. Бубон розмахнувся і з силою жбурнув у красиве лице Сідалковського чорно-білі шматочки паперу.

— Пробачте, Карле Івановичу, — нахилившись над тим, що колись називалося фотокопією Єви, почав Сідалковський, — але ваших артистичних жестів я не розумію. Що ви цим хочете сказати? На сімейному фронті все без змін?

— Ідіть ви до біса зі своїми змінами! Звідки ви взялися на нашу голову? Від ваших ідей у «Фіндіпоші» життя нема!

— А до мене воно було?

— Принаймні ми тихо й спокійно жили…

— У наш бурхливий вік — вік техніки й хімчисток? Ай-я-яй, Карле Івановичу!

— Для нас було достатньо одного Ховрашкевича. Але той хоч проводив експерименти на ондатрах і їжаках. Він нікому не заважав і йому ніхто. А ви? А ви їх, шановний, проводите на людях!

— Карле Івановичу, я вас не впізнаю. Ви — і крик. Це те саме, що північ і південь, кохання і ненависть, життя і смерть. Це парадокс.

— А моя розбита сім'я — це вам не парадокс? Ви мені розбили сім'ю своїм зміцненням! Ось цими фотографіями. Чого я повинен страждати за Адама і Єву? Хай вони самі страждають, — Бубон уже хрипів, як старший боярин на другий день після весілля.

— Карле Івановичу, ви егоїст. У вас повністю відсутнє почуття колективізму. — Сідалковський налив води і подав Карлу Івановичу. — Ви самі винні. Вам же було сказано: фотокарток у себе не зберігати, здавати у фіндіпошівський сейф або, в крайньому випадку, вивчивши напам'ять, знищити, як код, як шифр, як ключ од шифру. А ви повелися, наче шестикласниця, закохана в кіноактора: носила в кишені невідісланого листа, поки його не знайшла мамочка і не роз'яснила їй, що й до чого. З вашими нервами й помилками комісаром Мегре не станеш…

— Йдіть ви к чорту! — ковтнув води Бубон.

— Захлинетеся, Карле Івановичу. Випийте і розкажіть усе спокійно. Тільки скажіть чесно, Мацеста Єлізарівна вас дуже била?..

Бубон підвів очі і глянув на Сідалковського.

— Синок, — несподівано почав він. — Я тобі

Відгуки про книгу «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: