Молодий місяць - Стефані Маєр

— Я зіпсував твої весняних канікул, — картав себе Джейкоб, поки ми гуляли пляжем.

— Ні, не зіпсував. У мене й так не було жодних планів. І взагалі я не люблю весняні канікули.

— Завтра вранці я візьму відгул. Хлопці впораються й без мене. Ми втнемо щось веселе.

Зараз у моєму житті це слово здавалося недоречним, малозрозумілим і навіть дивним.

— Веселе?

— Повеселитися — ось що тобі потрібно. Гм… — він подивився на важкі сірі хвилі, він досі вагався. Його очі уважно вивчали горизонт, коли раптом на Джейка найшло натхнення. — Придумав! — закричав він. — Я виконаю ще одну свою обіцянку.

— Що ти маєш на увазі?

Він відпустив мою руку й показав на південь, де закінчувався плоский кам’янистий серп узбережжя і починалися скелі.

— Хіба я не обіцяв, що візьму тебе з собою пірнати зі скель? Я затремтіла.

— Так, буде холодно — але не так холодно, як сьогодні. Відчуваєш, як змінюється погода? А тиск? Завтра буде тепліше. Ну що, згідна?

Темна вода була не дуже привабливою, і під цим кутом скелі здавалися ще вищими, ніж завжди.

Але я уже кілька днів не чула голосу Едварда. Мабуть, це і є одна з моїх проблем. Я засильно залежала від своїх галюцинацій. Мені ставало значно гірше, коли я довго не чула його голосу. А стрибки зі скель обов’язково виправлять ситуацію.

— Звісно, я згідна. Оце буде весело.

— Але це побачення, — сказав Джейк і пригорнув мене рукою за плечі.

— Домовилися. А тепер давай вкладемо тебе спати.

Мені не подобалося, як постійні круги під очима починали в’їдатися в його шкіру.

Наступного дня я прокинулася дуже рано й закинула в кузов змінний одяг. Мені здавалося, що Чарлі не схвалить сьогоднішнього плану дій, зрештою, як і мотоциклів.

Ідея забути про щоденні переживання і страхи майже збуджувала мене. Можливо, буде й справді весело. Побачення з Джейкобом, побачення з Едвардом… Я засміялася сама до себе. Що б там Джейкоб не говорив про те, що ми — чудернацька парочка, насправді ненормальна тільки я. Адже для мене вовкулака не був чимось ненормальним.

Я думала, що Джейкоб чекатиме на мене надворі, він робив так щоразу, коли мій шумний двигун сповіщав його про моє прибуття. Не побачивши його, я вирішила, що він досі спить. Нічого страшного, я зачекаю — нехай відпочине. Йому потрібен здоровий сон, а тим часом надворі хоч трохи потеплішає. Джейкоб мав рацію щодо погоди; вночі вона зовсім змінилася. Товстий шар хмар тиснув на повітря, було майже душно; потепліло, і я залишила светр у машині.

Я тихенько постукала в двері.

— Заходь, Белло, — сказав Біллі. Він сидів за кухонним столом і доїдав холодну кашу.

— Джейк досі спить?

— Е ні, — поклав він ложку на стіл, і його брови вигнулися.

— Що трапилося? — запитала я. З виразу його обличчя було зрозуміло: щось таки трапилося.

— Сьогодні вранці Ембрі, Джаред і Пол напали на свіжий слід. Сем і Джейк вирушили на допомогу. Сем подумав, що вампірка сховалася в горах. Тепер у них непоганий шанс покінчити з нею.

— О ні, Біллі, — прошепотіла я. — О ні. Він тихо засміявся.

— Невже тобі так подобається в Ла-Пуші, що ти вирішила продовжити термін свого ув’язнення тут?

— Не жартуйте так, Біллі. Це занадто страшно, щоб бути смішним.

— Ти права, — погодився він усе ще самовдоволено. З виразу його старих очей не можна було нічого зрозуміти. — Вампіри дуже підступні.

Я закусила губу.

— Але це не так небезпечно для хлопців, як ти гадаєш. Сем знає, що робить. Тобі варто турбуватися лише про себе. Вампірка не хоче з ними битися. Вона просто намагається знайти шлях, щоб обминути їх і… дістатися до тебе.

— Звідки Сем знає, як чинити? — запитала я, не звертаючи уваги на його турботу про мене. — Вони вбили тільки одного вурдалака — може, їм просто поталанило.

— Ми ставимося до нашої місії дуже серйозно, Белло. Ми ніколи ні про що не забуваємо. Все, що хлопцям потрібно знати, передавалося від батька до сина з покоління в покоління.

Ці слова не дуже мене заспокоїли. Спогади про дику, прудку мов кішка, смертоносну Вікторію були занадто свіжі. Якщо їй не вдасться обійти вовків, вона спробує прорватися крізь них.

Біллі знову взявся до свого сніданку; я сіла на диван і почала безцільно цокати по телеканалах. Та це тривало зовсім не довго. Я відчула напад клаустрофобії: кімната була дуже маленька, і я не могла бачити, що діється за заштореними вікнами.

— Я буду на узбережжі, — сказала я коротко й поквапилася до дверей.

На свіжому повітрі мені не стало ліпше, як я сподівалася. Хмари тиснули своєю вагою, що зовсім не полегшило нападу клаустрофобії. Ліс, яким я йшла до пляжу, здавався зовсім порожнім. Я не бачила жодної тварини — ані птахів, ані білок. Не чула співу пташок. Але ця тиша була якась моторошна; жодний порив вітерцю не гойдав гілок дерев.

Я знала, що все це — наслідок спекотливої погоди, але від усвідомлення цього мені не ставало легше. Тиск важкого теплого повітря був відчутний навіть для мого людського організму, він наводив на думку — дещо намічається у Міністерстві Гроз та Ураганів. Один погляд на небо — і не залишилося ніякого сумніву; незважаючи на відсутність вітру, хмарки повільно збивалися докупи. Найнижчі хмари були темно-сірі, але з-за скель виднілися яскраво-червоні спалахи. Схоже на те, що небеса готують на сьогодні лютий план. Навіть тварини поховалися.

Щойно я прийшла на узбережжя, як одразу пожаліла про це — я вже сита по горло цим місцем. Я збувала тут майже кожен день, блукаючи наодинці сама з собою. Хіба це відрізняється від моїх нічних кошмарів? Але куди ще податися? Я попленталася до нашого дерева й сіла, притулившись спиною до коріння. Задумливо подивилася на небо, чекаючи, коли перші краплі дощу порушать мертву тишу.

Я намагалася не думати про небезпеку, в якій був Джейкоб і його друзі. Тому що з Джейкобом нічого не могло статися. Сама лише ця думка була нестерпна. Я вже й так багато втратила — може, доля залишить для мене хоч краплю миру та спокою? Це було нечесно, несправедливо. Але, може, я порушила якесь невідоме правило, перетнула межу дозволеного, чим і прирекла себе? Може, це неправильно — занадто сильно захоплюватися легендами та міфами, відрікатися від людського світу. Може…

Ні. З Джейкобом нічого не трапиться. Я повинна вірити в це, інакше