Молодий місяць - Стефані Маєр

— Скажи, а чому твій кровопивця вбив того Джеймса? — раптом запитав він.

— Джеймс намагався мене вбити — для нього це була гра. Він програв. Пам’ятаєш, як минулої весни я лежала в лікарні у Феніксі?

Джейкоб зачаїв подих.

— Невже він підібрався так близько?

— Він підібрався дуже, дуже близько, — з цими словами я торкнулася серпика шраму на руці. Джейкоб помітив це, бо тримав мене за цю руку.

— Що це? — він нахилився, щоб оглянути мою праву руку. — Це той смішний шрам, холодний.

Він нахилився нижче, уважніше роздивився його й зненацька важко засопів.

— Так, це саме те, що ти подумав, — сказала я. — Джеймс укусив мене.

Джейкоб витріщився на мене, на його обличчі з’явився дивний вираз — бронзова шкіра набрала коричневого відтінку. Він мав такий вигляд, наче йому стало зле.

— Але якщо він тебе укусив?… Невже ти не повинна була…? — він запнувся.

— Едвард урятував мене двічі, — прошепотіла я. — Він висмоктав отруту з рани — ну, знаєш, як від укусу гримучої змії… — я здригнулася від різкого болю в грудях.

Та я не єдина здригнулася. Поруч сидів Джейкоб, і він також тремтів усім тілом. Навіть машина трусилася.

— Обережно, Джейку. Спокійніше. Заспокойся.

— Так, — відповів він, важко дихаючи. — Заспокоїтися, — він швидко похитав головою. За якусь мить у нього тремтіли тільки руки.

— З тобою все гаразд?

— Ага. Майже. Розкажи мені щось інакше. Мені треба переключитися.

— Що ти хочеш почути?

— Ну, не знаю, — він заплющив очі, намагаючись зосередитися. — Розкажи про якісь суперздібності. Чи був іще хтось із Калленів наділений якимсь… незвичайним талантом? Таким, як читання думок?

Якусь мить я вагалася. Відчувала, що він запитує це не просто з цікавості, він збирає інформацію про супротивника. Та який сенс приховувати те, що мені відомо? Тепер це не має ніякого значення, а Джейкові допоможе контролювати себе.

Я швидко заговорила, перед очима постало знівечене обличчя Емілії, від якого волосся на моїх руках ставало дибки. Не можу уявити, як червонувато-бурий вовк вміститься в кабіні Фольксвагена — якщо Джейкоб перевернеться зараз, він розтрощить увесь гараж.

— Джаспер здатен… впливати на емоції інших людей. Не в поганому сенсі, а щоб заспокоїти. Мабуть, він зумів би допомогти Полу, — додала я, намагаючись трохи подражнити Джейка. — Аліса може бачити те, що станеться. Ну, майбутнє, але не зовсім точно. Вона бачить речі, які людина ще може сама виправити, вчинивши по-іншому.

Наприклад, вона бачила, як я помираю… А ще вона бачила, що я стала однією з них. Жодне з цих видінь не збулося. А дещо ніколи не збудеться…

У мене голова пішла обертом. Стало важко дихати, наче бракувало кисню. Ніби у мене зникли легені.

Джейкоб уже повністю взяв себе в руки й тихо сидів біля мене.

— Навіщо ти так робиш? — запитав він. І легенько потягнув мене за руку, яку я мимоволі притиснула до грудей, але здався, коли я почала опиратися. Я навіть не зрозуміла, коли це я встигла притиснути руку до грудей. — Ти завжди робиш так, коли засмучена. Чому?

— Мені боляче згадувати про них, — прошепотіла я. — Так наче я не можу дихати… так наче мене розриває на шматки…

Аж дивно, як багато зараз я могла розказати Джейкобу. У нас більше не було таємниць одне від одного. Він погладив мене по голові.

— Все гаразд, Белло, все гаразд. Я більше не питатиму про це. Вибач.

— Не зважай, — сказала я, задихаючись. — Це стається постійно. Тут немає твоєї провини.

— А ми — чудернацька парочка, еге ж? — мовив Джейкоб. — Жоден із нас не може навести лад у своїй душі.

— Жаль, — погодилася я, досі важко дихаючи.

— Зате ми маємо одне одного, — сказав він, і ця думка його заспокоїла.

Я також трохи заспокоїлася.

— І то правда, — погодилася я.

Коли ми були разом, усе було добре. Але Джейкоб мав виконувати жахливе, небезпечне завдання, тож часто я була змушена проводити час у Ла-Пуші наодинці зі своїми страхами й тривогами.

Я почувалася незручно щоразу, коли змушена була сидіти в хаті Біллі. Я готувалася до контрольної з математики, що мала відбутися наступного тижня, але не могла займатися математикою постійно. Коли мені нічого було робити, я відчувала, що треба б заговорити до Біллі — тиск звичайних правил увічливості. Та Біллі не любив багато балакати, тож відчуття ніяковості все росло й росло.

Для різноманітності я спробувала посидіти в середу по обіді з Емілією. Спочатку все було добре. Емілія була весела дів чина, якій не сиділося довго на місці. Я тинялася за нею, поки вона пурхала по хаті й маленькому дворику, то натираючи й без того чисту підлогу, то виполюючи малесенькі бур’янці, то ремонтуючи поламані дверні завіси, то натягуючи вовняні нитки на старенький ткацький верстат, то готуючи, як завжди, вечерю. Вона трохи скаржилася на те, що хлопці сильно виросли, а тому зріс і їхній апетит, але було видно, що їй приносить задоволення турбуватися про них. Із нею мені було дуже легко — зараз ми обоє були подружками вовків.

Та за кілька годин повернувся Сем. Я затрималася всього на пару хвилин, щоб переконатися, що з Джейкобом усе гаразд і що немає новин про Вікторію, а тоді миттю зникла. Сама й Емілію оточувала аура кохання й розуміння, і вона була настільки щільною, що її неможливо було пробити.

Тож мені не залишалося нічого іншого, як блукати туди-сюди скелястим берегом.

Самотність не для мене. Завдяки нашим із Джейкобом відвертим розмовам я тепер повернула собі здатність говорити й думати про Калленів скільки завгодно. І хоч як я намагалася абстрагуватися, а все одно про них думала. У мене ж було про що міркувати: я справді дуже хвилювалася за Джейкоба та його братів-вовків; мене жахала думка про те, що Чарлі та інші мисливці блукають лісами, гадаючи, що вони полюють на звірів; наші з Джейкобом стосунки прогресували, хоча мені цього не хотілося, але я не знала, що робити, — жодна з цих гідних уваги й нагальних думок не могла надовго відвернути мене від болю в грудях. Зрештою я не змогла йти далі, бо мені стало важко дихати. Я сіла на підсохлий уламок скелі та скрутилася калачиком, поклавши голову на коліна.

Саме в такій позі знайшов мене Джейкоб, і судячи з виразу його обличчя, він усе зрозумів.

— Вибач, — мовив він одразу. Він допоміг мені встати й обняв руками за плечі. До того часу я й не усвідомлювала, що замерзла. Від Джейкового тепла я аж затремтіла,