Заручниця для мажора - Деріка Лонг

Мілана

День на день схожий, відчуття ніби в мене дежавю і я даремно чекаю свого врятування.

Артем не з‘являється в маєтку, в який мене безжалісно затягли, мов залякану овечку. За мною постійно пильнує особиста охорона Михайла, і це почало мені сильно докучати.

Тож я наважилась попросити злодія, хоча б зменшити коло нагляду. Звісно ж він поважає деякі мої прохання, і нарешті дозволив мені вільно мандрувати великим маєтком.

— Моя красунечка, — заварює чорний чай і промовляє до мене. — невже ти не розумієш, що я бажаю тобі тільки щастя ?

Щастя ? Він знущається ?

Дорослий чоловік, який поряд зі мною виглядає мов тато, і навіть візуально, велику різницю у віці не приховаєш. Впертий, наглий мужик, який живе своїми хворими фантазіями.

Декілька разів він намагався зруйнувати мої особисті кордони, нахилившись близько до моїх терпких вуст, хотів мене поцілувати. Мені бридко від однієї цієї думки...

Я твердо пояснила свою позицію щодо наших стосунків, мені довелось грати по правилах його гри, і з мене виходить доволі непогана актриса.

Мої умови легкі та прості, не чіпати мене, навіть пальцем, до нашого переїзду в Турцію. Надія в моєму серці ще не погасла, і я кожного ранку дивлюсь у вікно, щоб нарешті побачити Макара.

Дзвінок телефону і Михайло одразу йде до іншої кімнати, яка знаходиться на другому поверсі будинку.

— Нарешті мене залишив на самоті. — пошепки промовляю.

Невже Артем забув про мене... А можливо він співучасник та допомагає своєму дурноватому батькові.

— Ні, дурня. — хитаю головою, щоб відкинути зайві думки.

— Що так терміново ? — лунає роздратований голос Михайла. — Через декілька хвилин буду на місці.

Він спускається зі дере‘яних сходинок, і прямує до свого особистого охоронця.

Це перший випадок за весь час, коли він взагалі не звернув на мене ніякої уваги, навіть не кліпнув в мою сторону.

Через дві хвилини, від Міші жодного сліду не залишилось, і я нарешті опинилась в будинку одна.

Нещодавно він повідомив велетенським амбалам, які пильнували за кожним моїм кроком, що нарешті можуть залишити мене в спокою.

Саме через це мій викрадач, сподівається, нарешті отримати мою довіру.

Але це все даремно, мені лише доводиться вдавати з себе чемну дівчинку, яка погоджується на кожну його авантюру.

Я планую вийти на балкон, щоб оглянути прекрасну природу довкола, і подихати свіжим повітрям. На подвір‘я йти, в мене немає бажання, не хочеться зайвий раз обмінюватись незадоволеним поглядом з сторожами.

Відчинені двері в спальну Михайла...

За декілька днів перебування в маєтку, мені ще ні разу не доводилось бачити цю таємну кімнату. Він постійно її зачиняє на ключ, перевіряючи замок на справність декілька разів.

Чому сьогодні ця кімната не зачинена ? Невже чоловік через свою термінову зустріч забув ?

Оглянувшись. Я тихим кроком переступила поріг спальні та глипнула очима на кейс і чорну папку біля нього.

Папери були необережно складені, ніби їх власник, щось поспішно шукав.

Мене зацікавили білі листи бумаги, і я попрямувала до них. Руки тремтіли, а на обличчі з‘являвся блідий відтінок, відчувала, що по шкірі розгулює мороз.

— Це все через нервування. — заспокоюю себе.

Нічого цікавого я не побачила... Верхні листи це договори про оформлення оренди житла, інші про прийняття нових працівників в компанію.

А останній лист... 

« Протокол про умисне вбиство»

Читаю інформацію на одному диханню, і ледве встигаю ковтнути повітря.

Імʼя матері Артема. Підтвердження її смерті та підстава про нещасний випадок. Що це за жах ? 
Невже Михайло вбив свою жінку… Не можу повірити.

Шорох в кімнаті, і я відразу зкомкую документ і кладу в передній карман синіх джинсів.

— Головне, щоб мене ніхто не помітив...

Ця витівка може коштувати мені життя, але я зобов‘язана про все розповісти Артему. Його тато справжнісінький аморальний нелюд, з яким небезпечно знаходитись в одному приміщення.

Виходить, що мене вкрав бездумний, різкий чолов‘яга, який не контролює свій спектр емоцій і може вчинити зі мною, що заманеться.

Біжу до своєї кімнати. Серце вистрибує із грудей, дихання нагадує сильний ураган.

Гучні кроки по сходах, а я не знаю, куди мені подітись.

Як мене тепер дивитись в ненажерливі очі розбійника.

— Ти тут ? — відкриває двері — Мілано, що трапилось ? — помічає мій стревожений стан та нервовий погляд.

— Артем... — з спокієм в голосі промовляю. — Нечікувала тебе побачити... Мені потрібно дещо тобі розповісти, — протягую зім‘ятий лист та чекаю на реакцію хлопця.

— Мені батько дозволив приїжати до нього в будь — який час, — дивиться. — він намагається налагодити зі мною родинні зв‘язки, я впевнений, що йому це для чогось корисно... Раніше він ніколи не намагався показати свою довіру та зацікавленість в моєму житті.

Артем ніби не може наважитись прочитати, що саме написано на папері. Тягне час, і здається для нього важлива кожна секунда.

— Будь ласка, прочитай скоріше, поки Михайло не повернувся.

— Мілано, вже існує готовий план для твого рятування, нам не потрібні зайві проблеми, все повинно бути в таємниці.

Скоріше, благаю його подумки. Звісно ж розумію, що ця правда розіб‘є йому серце, але те, що вчинив його батько не можливо залишити в минулому.

— Так, це правда... Ось підтвердження…— читає.

Його очі бігають від одної частини до іншої.

— Твій батько заплатив великі кошти, щоб позбутись покарання. Ніякого нещасного випадку, хвороби, зупинки серця не було. Його гроші вбили твою матір, а йому допомогли врятувати свою особистість. — мої слова ріжуть, мов гостре лезо.

— Мілано, мені відомо все. — кусає свою руку і вмить замовкає.

— Не мовчи, прошу. Треба скоріше діяти.

— Шкода, що я тоді був малим дитям, і вчасно не дізнався правду. Я не хочу, щоб ця історія відбулась з тобою… 

Хлопець впевнено прямує до дверей, щоб вийти з кімнати, і на останок промовляє: