Ангели по десять шилінгів - Петер Аддамс

class="book">— Я теж не думаю, — погодився Джордж. — Людина не лиха від природи. Лихою її робить суспільство, в якому вона живе. Це стара істина. До цього слід ще додати, що людина від природи не відзначається добротою. Тут теж вирішальну роль відіграє суспільство. І якщо ти бачиш, що в умовах, які ніяк не назвеш ідеальними, в людях раптом спалахує незбагненна любов до ближнього, треба бути напоготові. Перша підозра в мене виникла одразу ж після смерті місіс Шеклі. Ти, напевно, вже чув, що вона була незвичайною особою. Одні мали її за мегеру, інші — за примхливу, але щиросердну жінку. Однак усі, і надто найшанованіші громадяни Крайстчерча, були до неї такі ласкаві, ніби вона — дружина архієпископа Кентерберійського. І якось її знайшли в ліжку з посинілим обличчям. Різні чутки ходили, але потім її все ж таки поховали. І що ти думаєш? Становище в Крайстчерчі нормалізувалося за одну ніч. Бредбері перестав одпускати товари на виплат, на підрядчика Фенвіка посипалися скарги — він став раптом затягувати ремонт квартир, люди звинувачували одне одного в зловмисній брехні, — коротше кажучи, цій клятій райській гармонії в Крайстчерчі несподівано настав кінець. Ніби важкий тягар звалився з моїх плечей, я зрозумів, що заживу тепер нормальним життям. Так тривало близько трьох тижнів.

— Близько трьох тижнів? А потім?

Обличчя Джорджа спохмурніло. Глибокі зморшки з'явилися на лобі.

— Потім? Потім все пішло по-старому. Фенвік знову перестав бути безсовісним ділком, пастор Стерджен — обмеженою, самовдоволеною мавпою, а Бредбері — торговцем, котрий передусім дбає про власне добро. Всі вони, як і раніше, стали добросердними людьми, завжди готовими прийти на допомогу, а мене знову почало мучити неробство. На Крайстчерч знову лягла печать неприродної доброчесності.

— Віддай оце на експертизу, сьогодні ж, — постукав Чед пальцем по пляшці з отруєними вершками, — я гадаю, що кошмарна для тебе гармонія вдруге переживає кризу, і цього разу ми зробимо все, щоб вона лопнула, як мильна булька.

Джордж понюхав вершки.

— Мене більше турбують ангели без голів.

— Не розумію, — Чед випростався на стільці. — їхні голінки можна завжди попритулювати, а от якби я зробив кілька ковтків цього чаю, то вже блукав би десь поблизу райських воріт.

— Слухай-но, а ти не міг би мені допомогти? — в голосі Джорджа народилася ідея. — Зв'яжися з адвокатом Хаббардом, управителем Касл-Хоума і виконавцем духівниці покійної місіс Шеклі, побувай у нього під будь-яким приводом і поглянь, що він собою являє. Можливо, він познайомить тебе з деякими фактами, що стосуються місіс Шеклі.

— Взагалі, адвокати не люблять просторікувати про своїх клієнтів, — з нотками сумніву в голосі зауважив Чед. — Кожне слово з них треба витягувати. Чи Хаббард виняток?

— Він не байдужий до гарних жінок. Отож дещо людське йому не чуже. У всякому разі спробувати не завадить.

— Я ще не зовсім розібрався у всьому, — Чед вагався. — Але починаю розуміти, що в Крайстчерчі під маскою благочестивої любові до ближнього коїться таке, до чого причетне пекло. А оскільки пекла без чортів не буває, нам треба з'ясувати, хто тут чорт. Можливо, сам Хаббард? А можливо, місіс Порджес?

— Якщо до цього причетна місіс Порджес, то кращого спостережного пункту, ніж у тебе, не треба й шукати. Адже вона неодмінно ще раз спробує спровадити тебе на той світ…

— Красненько дякую, — уїдливо відповів Чед. — Мені лише тридцять сім, я ще хочу пожити і зовсім не збираюся потурати забаганкам цієї пані. — Він підвівся, рушив до виходу, але біля дверей обернувся. — Пригадуєш артилерійський обстріл у Тобруці?

— Ще б пак! Звичайно, пам'ятаю!

— Отож! Я згадую ту воронку, в якій ми сиділи з тобою, зігнувшись у три погибелі, і вона порівняно з Касл-Хоумом здається мені досить надійним місцем. Там я хоч знав, звідки мені загрожує небезпека і коли приблизно її не стане, а тут… — Він подивився у вікно на тихий сад. — Тут мене переслідує таке почуття, ніби я повинен остерігатися кожної бджоли, яка продзижчить поруч.

4

Чед не квапився повертатися в Касл-Хоум. Він повільно пройшов вузькими провулками, вибоїстою вулицею, що тягнулася уздовж Оук-Рівер, вийшов на шосе з самотніми віллами по обидва боки і лише потім звернув до будинку. Зовсім несподівано перед ним виріс кам'яний мур, він зиркнув угору і за кілька десятків метрів побачив каплицю. Чед заблукав до крайстчерчського цвинтаря.

Швидше машинально, ніж з якоюсь певною метою, він відчинив хвіртку. Неподалік від каплиці стояло п'ять чоловіків. Зодягнені в чорні костюми, вони з виразом нудьги на обличчях дивилися перед себе. Чед запитав одного з них, чи не знає він, де похована місіс Шеклі. Чоловік пояснив, і Чед, минувши кілька рядів могил, незабаром опинився на південній частині цвинтаря.

Сімейний склеп Шеклі — дешева мініатюрна копія грецького храму з двома колонами — був споруджений лише 1940 року і містився в тій частині цвинтаря, де вже не було могил. Метрів за сто виднівся черепичний дах Касл-Хоума.

Вхід до склепу закривали іржаві ґратчасті двері. Чед вже зібрався повертатися назад, але ненароком штовхнув двері. Вони несподівано відчинилися. Кинувши погляд на замок і петлі, Чед помітив, що їх недавно змастили. Запалений цікавістю, він спустився вниз. Маленькі двері в глибині були зачинені. Чед припустив, що ці двері ведуть в інше приміщення, яке, очевидно, міститься під склепом. Замислений, він повернувся до виходу з цвинтаря.

П'ятьох чоловіків, що стояли раніше біля каплиці, вже не було. З іншого кінця цвинтаря долинав церковний спів. Потім на алеї з'явилися люди у траурному вбранні. Вони поспішали якомога швидше піти звідси, бо небо запнули темні хмари і ось-ось мав линути дощ. Тісною юрмою вони йшли до виходу, де на них чекали кілька екіпажів і три автомашини.

Пастор Стерджен, природно, повинен був показати, що він вважає непристойною ту поквапливість, з якою парафіяни залишали цвинтар, і йшов останнім. Коли він порівнявся з Чедом, той заговорив з ним. Окинувши пастора простодушним поглядом, Чед сказав, що має намір оселитися в Крайстчерчі, а оскільки