Клятва на межі світу - Елісса Фенікс

Орін не торкнувся її.
Але це було ще гірше.
Він схилився так близько, що Софія могла відчути жар його тіла, відчути тонкий аромат димного ладану, що вивітрювався з його шкіри.
Вона дивилася йому у вічі, намагаючись не видати власного серцебиття, не показати, як цей чоловік руйнує всі її бар'єри.
Він простягнув руку і повільно провів пальцями по її щоці.
— Думаєш, я не бачу, що ти ховаєш?
Його голос був низьким, глибоким, майже вібрував у повітрі.
Софія стиснула кулаки.
— Я нічого не ховаю.
Він усміхнувся.
Не доброзичливо.
Небезпечно.
— Ти брешеш.
І раптом його пальці затрималися на її шиї, легкий дотик — майже невагомий, але від нього шкірою побігли мурашки.
Він відчував її пульс.
Відчував, наскільки швидко билося її серце.
Софія хотіла відсахнутися, але не могла.
Бо це був танець.
Гра між хижаком і жертвою.
І вона не могла показати слабкість.
Вона змусила себе розслабити плечі.
Посміхнутися.
— Якщо ти так хочеш викрити мене, чому не зробиш цього?
Його очі звузилися.
— Бо мені цікаво, наскільки довго ти зможеш удавати.
Її дихання перехопило.
Орін відступив, його дотик зник, але присмак небезпеки залишився в повітрі.
Він пройшовся кімнатою, наче нещодавнього моменту близькості не було.
А потім, навіть не глянувши на неї, кинув:
— Завтра ти підеш зі мною.
Софія зімкнула губи.
— Куди?
Він зупинився біля дверей, поглянув через плече.
— Дружина повинна знати володіння чоловіка.
Він пішов, залишаючи її саму.
Але Софія знала: завтра буде випробування.
І вона мусить бути готова.
Бо Орін підозрює її.
Бо він грається з нею.
І вона не знала, хто виграє в цій грі.