В обіймах смерті - Юлія Вирва
Я відчуваю, що Тимур віддаляється від мене. Нема тих душевних бесід, які були раніше. Він перестав ночувати вдома. Робить усе можливе, щоб менше часу проводити зі мною. Каже, що працює, але я здатна читати думки і тому знаю, що він бреше. Мені знову брешуть. Невже він не розуміє, що я здатна дізнатися правду, яка перетворить мене на монстра? Невже Тимур не розуміє цього?
Мене знову намагаються використати для своїх еґоїстичних потреб. Та цього разу я не дозволю так зі собою поводитися. Навіть чоловіку, за якого готуюся вийти заміж.Чи дійсно я йому потрібна? Тимур не схожий на чоловіка за якого варто виходити заміж? Він лише мій бос. Не більше. Тепер я сумніваюся, що весілля буде. Нехай не буде. Від того я лише виграю. Не вперше мене кидатимуть за борт. Я виживу наперекір усім та всьому.
Знайшовши потрібну інформацію я відправляю її емейлом до своєї знайомої,що працює в карному розшуку. Вона здатна допомогти мені з цією справою. Я готова до будь якої правди в житті. Навіть на ту,що здатна повністю мене знищити як особистість. Я повинна через це пройти. Лише тоді моє життя стане налагоджуватися. Кого я обманюю? Жити не стане легше. Мені треба швидко зробити вибір. Вибрати нарешті себе саму, а не чоловіка. Тимур не той за кого себе видає. Темрява забрала його собі, перетворивши у вічного коханця. Чим більше ми боремося зі злом, тим більше його стає. Темрява завжди з нами. Ми самі вирощуємо її у власних душах, а потім несемо у соціум.
Отже намітивши план дій я вийшла з офісу і викликала таксі. Через півгодини до мене під'їхав помаранчевий запорожець. Вперше в житті бачила автівку такого яскравого сонячного кольору. Немов справжнє сонце зійшло на мене.
Добрий день. - промовила я, сідаючи в салон.- Мені потрібно на вулицю Варварську 23.Вперше про таку чую.- сказав таксист. Це був середнього зросту темноволосий чоловік невизначеного віку.Ця назва з'явилася нещодавно. Раніше вулиця називалася Варяжською.Тепер зрозумів. Не бійтеся я швидко довезу вас туди.Після того ми поїхали до пункту призначення. Усю дорогу мене не покидало відчуття тривоги. Немов щось нове обов'язково трапиться. Це щось було дуже лихе. Наче туман, що окутує місто вранці. На жаль я не могла прочитати думки таксиста. Немов він їх блокував. Ніби знав про мій дар. Але звідки звичайний таксист міг це знати?
Усе вірно, Адо. Я не той ким є насправді. Я той за ким ти полюєш . Шкода звісно тебе вбивати,але ти не залишила мені вибору.Звідки ви дізнались моє ім'я? Хто ви такий?Я багато чого про тебе знаю. І повір це знищить тебе як особистість. Зітре щ лиця землі навічно. Ти цього прагнеш?Я прагну справедливості у всьому. І тому пішла працювати приватне детективне агентство.Насправді ти просто тікаєш від себе та свого минулого. Ти не можеш його відпустити. Не можеш змиритися з тим ким тепер стала.Я відчувала легкий укол в шию і темрява поглинула мене.
