Українська література » » Бомба для голови - Юліан Семенов

Бомба для голови - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн Бомба для голови - Юліан Семенов
пам'ятаєте, а особливо про його першу ніч у вас. Мене цікавлять навіть на перший погляд зовсім незначні деталі: з ким він перемовив слово і що пив…

Ісії заглянула йому в очі; зіниці завмерли, потім розширились і раптом зійшлися в голчасту, гостру точку. Подушечки м'яких пальців на дотик просувалися по його долоні повільно, наче сліпі по курній степовій дорозі.

У прокуреному кабаре було темно: коли вона виступала, світло гасили. Лише зрідка вона засвічувала маленький ліхтарик, і різкий промінь світла, такий різкий, що, здавалося, він мав вагу й постійну протяжність, вихоплював з темряви очі, губи й лоб того чоловіка, якому вона пророкувала долю. Долоню, лінію життя, долі й смерті вона взагалі не освітлювала — в неї були зрячі пальці.

— У вас було трудне дитинство, ви росли сиротою. Сирітство — це коли дитина рано зостається без матері, — додала вона, і Ганс помітив, як зблідло її обличчя. Ісії взяла з його столика бокал з водою і відпила ковток — швидко, судорожно, якось по-пташиному. — Ви втратили першу любов не з власної волі. Це було друге ваше горе — як смерть матері. Смерть матері і втрата коханої — завжди несправедливість, а людину найбільше ранить несправедливість.

Спочатку, коли вона підійшла до нього, він посміювався: Ганс Дорнброк не вірив ворожкам, гороскопам і прикметам. Батько любив повторювати: все вирішує сила, спрямована в потрібний час по точно вивірених траєкторіях. Все інше вторинне і не суть важливе. Правда, коли батько взяв його з собою на маневри бундесверу, щоб показати дію тактичних ракет типу «земля — земля», які вироблялися на одному з заводів, що належав концерну Дорнброка, Ганс згадав старшого брата. Карла розірвало прямим попаданням снаряда в останній день війни, і, згадавши про це, він уже не міг спокійно спостерігати, як різко осідали установки, немов важкоатлети після того, як підняли вагу, і як ракети з шурхотом проносилися низько над землею, а потім лунав тугий поштовх і танк спалахував чорно-червоним полум'ям. Він розповів про цей нав'язливий спогад батькові, коли вони поверталися з Дюссельдорфа в Західний Берлін. Старий сказав: «Синку, тягар відповідальності, який віднині ти взяв на себе, позбавляє тебе права на спогади, які розслаблюють душу. Лиши сантименти політикам. І якщо ти хочеш відомстити за Карла, роби наше діло з однією тільки вірою: воно справедливе, бо воно підпорядковане інтересам нації. Ми служимо Німеччині, і це єдине повинно володіти твоїм єством, тільки це. І знай, що великі завдання завжди передбачатимуть втрати — так улаштований світ, і якщо багато чого ми можемо в ньому переробити, то цю суттєву дрібничку нам з тобою змінити не дано».

— Ви дуже страждали й зробили немало поганого, коли втратили вашу любов, — говорила Ісії то дуже швидко, то завмираючи, ніби хотіла врости своїми пальцями в долоню Ганса. — Ви зараз на роздоріжжі, ви метаєтеся, ви тепер відрізняєте добро від зла, тому вам тяжко. Зрячим взагалі тяжко; сліпці — найщасливіші люди на землі.

Вона говорила тихо, але йому здавалося, що за сусідніми столиками сміються над словами Ісії, і тому він примусив себе посміхнутися, щоб показати, як поблажливо він ставиться до її пророцтва.

— Я кажу правду, — наполегливо мовила жінка. — Хіба не так? Відповідайте мені, інакше я не зможу говорити далі. Відповідайте мені, — наполягала вона, — і не думайте про те, що на вас дивляться. Я кажу правду?

— Так, — відповів він, хоча хотів був заперечливо кивнути головою й сказати «ні».

— Ви втратили віру в тих, хто був вам близький. Ви іноді впадаєте у відчай. Мені страшно за вас. Але ви не можете піднятися над собою, ви підкорені своєму першому «я», ви боїтеся свого другого «я», котре і є ваша сутність. Ми всі боїмося свого другого «я», яке в нас вторинне, тому що це передбачає руйнування звичного, а ми всі раби звичок і умовностей. Ви кохали жінку чужої вам крові. А людина вашої крові не дала вам щастя, і ви увесь час думаєте про це, і, щоб забути про це, ви робите те, чого робити не треба. Ви мучите себе. Навіщо ви робите це? Ви не можете образити людину, яку вважаєте другом? Але ж усе визначено — те, що є, і те, що буде. Вам не судилося втекти від майбутнього. Ніхто не може втекти від майбутнього. Після того як ви втратили любов, ви вперше пізнали порожнечу. Ви заповнювали порожнечу й не хотіли бачити того, що довкола, що оточує вас, а воно кепкувало з вас: ви не можете жити поза життям… Ніхто не може жити поза тим, що оточує нас… А ви надто добрий, — раптом посміхнулася вона в темряві, — ви знаєте, як це погано — бути добрим, ви зрозуміли це, вам це пояснили… і вам доводиться бути комедіантом… Як мені… Як усім… Ви погано граєте чужу роль. Але якщо ви відмовитесь від неї — зникне актор і лишиться тільки пам'ять про нього… Про вас… Про всіх нас…

Ганс пригадав, як ректор університету подзвонив йому невдовзі після того, як Дорнброк-старший зробив заяву в пресі: «Молоде покоління теж уміє працювати — я стаю на захист молодих. Не можна створювати думку про всіх наших юнаків і дівчат, грунтуючись лише на скандальних витівках безвідповідальної групи студентів. Можу сказати, що мій син уміє працювати, хоч він так само, як і пани з Далема[9], терпіти не може чванства, буржуазності й несправедливості…»

Ректор просив Ганса виступити на семінарі студентів-соціологів.

— Будь-яка тема, Ганс, — казав він, — на ваш розсуд. Ви зробите добре діло, повірте мені.

Ганс відмовлявся:

— Я не вмію говорити, я не люблю цих показних заходів — «цілком прийнятний капіталіст». Професоре, прошу, не наполягайте на вашому проханні.

— Знаєте що, Ганс, годі вам соромитися самого себе. В мене є дві приятельки: одна така собі повненька, а друга — гладка, як бочка. Так от, ота повненька красуня носить залізобетонні купальники, горбиться, щоб не було видно її животика, одягається, як стара жінка, і тому дивитися на неї смішно. І вона справді здається гладкою. А бочонок, її звати Інга, навпаки, натягує на себе міні-плаття і ходить, випнувши пузо, і ніхто не помічає її повноти. Треба бути тим, хто ти є, — лише тоді це не дратуватиме близьких і не шокуватиме незнайомих. Усе ясно? Капіталіст? Так от, прошу вас, бути самим собою. Можете називати себе по-старому — «капіталістом», а можете називатися «діловою людиною». Залишайтеся завжди Дорнброком. Ми

Відгуки про книгу Бомба для голови - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: