Українська література » » Виклик - Джеймс Паттерсон

Виклик - Джеймс Паттерсон

---
Читаємо онлайн Виклик - Джеймс Паттерсон
що їх завдав Деву?

Втім, яка різниця? Головне те, що пістолет тепер у Бейлі. Думай, і швидше! - наказав він собі. Про виклик поліції і мови не може бути. Треба щось терміново вигадати.

Але Деву вже придумав.

— Крихітко, ти що, збираєшся мене встрелити? — спитав він, зробивши крок до Бейлі.

— Так. Саме так вона і вчинить, — сказав Пітер.

— А я кажу — не вчинить. — Із цими словами Деву зробив іще один крок. Тепер він був за шість футів від неї, а це вже небезпечно.

— Бейлі, якщо він ступить іще хоч крок, — стріляй. Просто натисни на курок і все.

— Вона цього не зробить, — сказав Деву. — Вона ж не вбивця, як ти. Правда ж, Бейлі?

— Не наближайся до неї, кажу тобі! — гаркнув Пітер.

Утім, Деву вчинив саме так.

— Стріляй! — заволав Пітер. — Пристрели цього виродка, ну!

І Бейлі натиснула на курок, щосили намагаючись твердо тримати руку.

Пуф! — проскочила куля крізь глушник. Звук був такий тихий, що Пітер його не почув. Зате він його відчув.

Якого бі…

Пітер поглянув на маленьку дірку в своєму животі, з якої на труси потекла цівка крові. Його відкинуло назад, і ноги стали як ватяні.

Він ніяк не міг збагнути: що ж трапилося секунду тому? Невже це дійсно трапилося?

— Бейлі, ти що?! — спитав він, хапаючи ротом повітря. Вона похитала головою, і на її вустах з'явилася — не може бути! — посмішка.

— Знаєш, Пітере, хоч ти і мальований красень, а трахальник з тебе нікудишній.

Деву просунув руку під короткий халат Бейлі й узявся за її апетитну сідницю.

— Тільки не треба мені триндіти, — сказав він, притягуючи її до себе. — Я знаю, що тобі подобалося з ним ужарюватися. Не кажи йому цього, йому ж і так зле.

Виряченими від болю й подиву очима дивився Пітер, як вони цілувалися. І то був не просто цьом у щоку, а поцілунок узасос.

О Господи, ні! Не може бути. Деву і Бейлі?

Пітер упав додолу, притиснувши руку до живота, що вже починав нестерпно боліти. Крізь його пальці точилася кров. Він важко дихав, а зір почав тьмяніти.

Деву відхилився від Бейлі, обернувся і з ядучою усмішечкою поглянув на Пітера.

— І що тільки не зробиш заради грошей, правда ж, адвокате? — сказав Деву, вкладаючи в свої слова максимум іронії.

— Але ж… я тебе витяг із в'язниці. Ми ж підписали угоду.

— Недоумкуватий адвокате! Ти ж робив це не для мене. То був твій черговий шанс злупити з клієнта бабки. І ти ним скористався. Як і я своїм шансом — сьогодні. Ти слабка ланка, Пітере. До того ж ти заслуговуєш на смерть, бо збирався вбити отих дітлахів. І свою кохану дружину.

З цими словами він повернувся до комп'ютера й закінчив переказ шістнадцяти мільйонів.

— Знаєш, іще ніколи не відчував я такого задоволення від своєї роботи, як зараз. Ніколи. Таке бездоганне завершення справи!

Пітер міг хіба що дивитися на Деву і думати про те, що він помирає. Життя крапля за краплею покидало його, і він слабшав з кожною секундою. Невдовзі його тіло увійде в шоковий стан.

Свідомість його поволі почала затьмарюватися. Як же таке могло статися, га? Те, що Деву розвів його як лоха, — це вже більш-менш ясно. Але ж така дівчина, як Бейлі?! Студентка юридичного факультету! А може, ніяка вона не студентка?

— Ти… ти… хто? — спитав її Пітер, на превелику силу вичавлюючи з себе кожне слово.

Деву захряснув портативний комп'ютер. Потім підвівся з-за столу, підійшов до Бейлі й забрав у неї пістоль.

— Вона — мій план Б, — пояснив він. — У кожного професійного фокусника має бути асистентка, правда ж?

Цього разу він не підморгнув, ба навіть не посміхнувся. А натомість підійшов до Пітера і підняв пістоль.

— Іди до біса! — гаркнув Пітер.

— Тільки після тебе, — відказав Деву.

І двічі натиснув на курок. Пуф! Пуф! Перша куля продірявила Пітеру голову, а друга влучила прямісінько в його холодне й жорстоке серце. Чиста робота.

Ставши на коліно, Деву вхопив Пітерову руку і помацав його пульс. Не тому, що думав, що адвокат якимось чином воскресне, діставши три кулі, а йому просто закортіло відчути, як він помирає. Чи вже помер.

— Ти диви який класний годинничок, — сказав Деву, роздивляючись Пітерів «ролекс». І, швидко знявши його з руки вбитого, запхав собі в кишеню. — Хто знайшов, тому й дістанеться, еге ж?

— Поквапся, любий, нам треба встигнути на літак, — сказала Бейлі.

Деву підвівся і послав їй поцілунок рукою.

— Боюся, ти маєш рацію лише наполовину, крихітко.

Пуф! Пуф! І слабких ланок не залишилося зовсім.

Розділ 123

Не минуло й півтори доби, а Деву вже шпацирував по Єлисейських Полях; звідусіль линула приємність та легкість, і взагалі, йому було так гарно, що краще не буває. Вечірнє сонце почало хилитися до обрію, і його сяйво поглинало Тріумфальну арку своїм жовтогарячим відблиском. Господи, як же він любив Париж!

Він буквально вдихав його, і від насолоди аж заплющував очі. Хрустке жовтневе повітря було просякнуте ароматом хліба та сиру, що линув з вуличних кафе на тротуарах. Цей аромат п'янив, він був знайомий, як давній добрий друг.

«Моя країна — Америка, але моє рідне місто — Париж», — сказала якось Гертруда Штайн, і ця фраза стала знаменитою. І Деву прекрасно розумів, що мала на увазі ця стара шльондра.

З тими грошима, що він їх одержав з Пітера Карлайла, він міг дозволити собі, м'яко кажучи, тривалий відпочинок у Європі. І саме це Деву і збирався зробити. До того ж душа має відпочивати — надто велика кількість убивств негативно впливає на психіку.

Раптом голос якоїсь перехожої змусив його зупинитися.

— Ви не підкажете, котра година? — звернулася вона до нього французькою мовою.

Звісно, що підкаже. Хто-хто, а він знав, котра година. Завжди знав.

Коли Деву відкотив рукав своєї дорогої куртки з провощеної бавовни, він лише краєм ока глянув на жінку, яка його зупинила. А натомість зосередив свій тренований погляд на нещодавно роздобутому платиновому «ролексі».

Треба віддати належне цьому Карлайлу, він мав добрий смак. І знав, як витрачати бакси на якісні речі.

Нарешті Деву відірвав очі від годинника й уже збирався відповісти незнайомці гарною французькою, що зараз двадцять на шосту. Але цієї миті слова застрягли у нього в горлі. То не

Відгуки про книгу Виклик - Джеймс Паттерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: