Ліна та пригоди в Половецькому замку - Ірина Литвин

– Що таке? – нервово запитала Ліна, не зводячи погляд з тіні.

Та він лише продовжив штурхати її в бік. Ліна нарешті таки обернулася до нього і побачила що він показував на мотузку – вона стала вполовину тоншою. “Світло руйнує темряву” – згадала вона слова тітки. А значить і чари, викликані темною магією – здогадалася Ліна. Тоді дівчинка піднесла кулон до мотузки і вона розчинилася в повітрі – Олег був вільний.

– Тепер треба тікати, – зраділа Ліна.

Вона почала просуватися вперед тримаючи перед собою амулет. Тінь поволі відступала назад. Аж раптом в кімнаті почувся страшенний гуркіт і Ліна побачила, як перед Лелею відчинилися ті самі двері зі страшним малюнком. Світло її амулета одразу ж  згасло. Але і тіні їх більше не чіпали. Вони завмерли на місці, повернувшись до дверей. І тоді Ліна побачила Вихор.

Спершу увірвався страшенний вітер і мало не збив дітей з ніг, а тоді чорні хмари почали заполоняти всю кімнату.

– Сюди! – почула Ліна тонкий дівчачий голос. Це була Рута. Вона з усіх сил махала, показуючи щоб вони бігли до неї.

Ліна одразу ж повернулася до тями. Вона потягла Олега за вухо, і кинулася бігти до Рути. Їм вже залишалося якихось кілька кроків, як черговий порив вітру штовхнув їх і вони відлетіли вбік, вдарившись об стіну. Ліна впала прямо на Олега і на своє здивування помітила, що Олег знову став людиною. Руту вона більше не бачила, її накрила чорна хмара. Ліні раптом дуже захотілося спати. В кімнаті почувся якийсь крик і крізь ледь розплющені очі вона побачила як Вихор схопив Лелю. Вона намагалася виборсатися з нього, але в неї нічого не виходило. Тоді почулися ще якісь людські голоси і залою забігали її однокласники, перелякано намагаючись знайти вихід. Всі вони були теж в своєму звичному вигляді. Лоло і Северин теж були людьми, а не статуями. Вони з жахом дивилися на все, що відбувалося навколо.

“Як добре, що вони хоча б розчаклувалися”, – подумала Ліна і провалилася у сон.