Леопард - Ю. Несбе

— Вісім чоловіків із «Дельти» й блимавка. — Кая кивнула на мигалку на даху авто, що оберталася. — Чи не занадто?

— Треба, щоб було занадто, — сказав Харрі. — Якщо ми прагнемо привернути увагу до цього арешту, треба трохи більше галасу, ніж зазвичай.

— Ти вже влаштував витік у пресу?

Харрі глянув на неї.

— Оскільки ти вже вирішив наробити галасу, — мовила вона. — Тільки уяви: відомого Тоні Лейке заарештовують за убивство депутата стортингу Маріт Ульсен. Газетярі забудуть навіть, що принцеса народжує, щоб отримати такий матеріал.

— А що, як там його наречена? — спитав Харрі. — Чи мати? Вони теж засвітяться у репортажах наживо та газетах? — Він крутнув револьвер, і барабан, клацнувши, сам став на місце.

— Як же тоді ти привернеш увагу?

— Преса заявиться згодом, — відповів Харрі. — Почне розпитувати сусідів, перехожих, нас. Ще встигнуть дізнатись про грандіозну тутешню виставу. І досить. Невинуваті не постраждають, а ми опинимося на перших шпальтах.

Кая потайки кинула на нього погляд, коли вони в’їхали у наступний тунель, і по машині знову заковзали тіні. Вони проминули район Майорстюа й почали підійматися по Слемдалсвейєн, проминули Віндерен. Вона зауважила, що Харрі дивиться у бічне віконце, на перон станції наземного метро. На обличчі в нього був вираз стражденний і беззахисний. Їй хотілось покласти на його руку свою, промовити щось — будь-що, аби лише стерти цей вираз з його обличчя. Вона поглянула на його руку. Він тримав револьвер, стискаючи його так, ніби то була його найбільша коштовність. Далі так не може тривати. Щось має трапитись. І трапилось.

Вони підіймалися чимраз вище, під ними простягалося місто. Перетнули трамвайні колії, перед ними замиготіли вогні й опустився шлагбаум.

Ось і Хольменвейєн.

— Хто піде зі мною до дверей, Мілано? — крикнув Харрі до передніх сидінь.

— Дельта-три і Дельта-чотири, — вигукнув у відповідь Мілано, озирнувшись, показав на чоловіка, у якого крейдою на комбінезоні на грудях і на спині було виведено «3».

— Гаразд, — мовив Харрі, — а решта?

— По двоє обабіч будинку. План «Дайк один-чотири-п’ять».

Кая знала, що це шифр, за яким вони мають кинутися вперед. Цей метод запозичили з американського футболу, його мета — гарантувати швидку комунікацію і не дозволити супротивнику щось збагнути, навіть якщо він вийде на частоту «Дельти». Вони зупинилися за кілька будинків перед помешканням Лейке. Шестеро чоловіків познімали із запобіжників свої «МП-5» і повискакували з мікроавтобуса. Кая бачила, як вони рвонули вперед, проминаючи сусідські садочки з коричневою травою, голими яблунями й високими парканами, досить поширеними у західній частині міста. Вона зиркнула на годинник. Спливло сорок секунд, як рація Мілано поскрипіла:

— Усі на місцях.

Водій відпустив зчеплення, й вони повільно покотилися до будинку.

Жовтий одноповерховий особняк, що його придбав Тоні Лейке порівняно недавно, мав вражаючі розміри, але поважна адреса справляла значно сильніше враження, ніж архітектура, яка, на думку Каї, поєднувала у собі елементи функціоналізму з дерев’яною коробкою.

Вони зупинилися напроти дверей до гаража, на самому початку гравієвої доріжки, яка йшла до вхідних дверей. Кілька років тому, під час драматичних подій із захопленням заручників, коли загін «Дельта» вже оточив будинок, злочинцям удалося вислизнути, пробравшись у гараж, до якого вів перехід із будинку, повернути ключ запалення у машині хазяїна й накивати п’ятами на очах у озброєних по вуха поліцейських, що уклякли від подиву.

— Йди слідом, але не висовуйся, — скомандував Харрі до Каї. — Наступного разу — твоя черга.

Вони вилізли з мікроавтобуса. Харрі відразу поспішив до будинку, один поліцейський ішов на крок позаду, інший — збоку, просувалися ніби трикутником. Кая зрозуміла з інтонації, що Харрі хвилюється. Тепер і мова його тіла свідчила про те саме: потилиця напружена, надміру плавні рухи.

Вони зійшли на ґанок. Харрі подзвонив у двері. Двоє поліцейських стали обабіч дверей, притулившись спиною до стіни.

Кая почала відлік: у машині Харрі розповідав, що інструкція ФБР гласить: слід подзвонити чи постукати у двері, вигукнути «Поліція!» і «Відчиніть, будь ласка», потім повторити дію, зачекати десять секунд і лише потому вдиратися у будинок. Норвезька поліція не мала ніяких інструкцій щодо цього, але це не свідчило, що правил немає взагалі.

Утім, того ранку на Хольменвейєн жодні правила не стали у нагоді.

Двері широко розчахнулися, і Кая, машинально відсахнувшись, помітила в одвірку растаманську шапочку, завважила, як ворухнулось у Харрі плече, й почула звук кулака, який врізається в плоть.

Розділ 42. Бівіс

Усе сталося машинально, Харрі просто не встиг зупинитися.

Побачивши у дверях будинку Тоні Лейке округле, як місяць, обличчя криміналіста Бйорна Гольма, а за його спиною — решту криміналістів, які проводили обшук повним ходом, Харрі за кілька секунд усвідомив, що трапилось, і в очах йому потемніло.

Він лише відчув, як суглобам на пальцях стало боляче від удару в плече. Коли він розплющив очі, то побачив Бйорна Гольма, що зігнувся навпочіпки у вітальні, з носа в того юшила кров, текла по губах і крапала з підборіддя.

Двоє поліцейських з «Дельти» кинулися наперед і спрямували дула на Гольма, але теж явно розгубилися. Мабуть, вони й раніше бачили його відому барвисту шапочку й зрозуміли, що решта зодягнених у біле людей — то криміналістична група.

— Відрапортуй, що все під контролем, — мовив Харрі до чоловіка з цифрою «3» на грудях. — І що підозрюваного заарештовано. Мікаелем Бельманом.

Харрі сидів, глибоко занурившись у крісло й простягнувши ноги так, що вони діставали до письмового столу Гуннара Хагена.

— Усе дуже просто, шефе. Бельман дізнався, що ми збираємося затримати Тоні Лейке. Трясця, прокуратура у тій же будівлі, що й криміналістичний відділ! Він просто міг перейти через дорогу й отримати ордер від прокурора — дві хвилини діла. А я у нашого драного юриста дві зайві години стирчав!

— Не треба кричати, — мовив Хаген.

— Тобі не треба, а мені — треба! — зарепетував Харрі й гахнув по підлокітнику. — Чорти б його взяли!

— Радій, що Гольм на тебе рапорт не написав. До слова, нащо ти його вдарив? Хіба він зливав?

— Щось іще, шефе?

Хаген поглянув на свого старшого інспектора, затим похитав головою:

— Візьми-но кілька вихідних, Харрі.

Яких тільки прізвиськ не мав Трульс Бернтсен у дитинстві та юності! Більшість уже забулися. Але на початку дев’яностих до нього причепилося прізвисько, яке приклеїлося намертво: Бівіс. Як отой телепень з коміксів на MTV. Біляве волосся, щелепа, що видавалася наперед, і свиняче рохкання замість сміху. Гаразд, нехай він і справді так сміється.