Ілюзія Бога - Річард Докінз
7. «Добра» книга та мінлива мораль часу
Політика мордувала людей тисячами, а релігія — десятками тисяч.
Шон О’Кейсі
Святе Письмо може задавати моральні настанови або правила життя двома способами. По-перше, в прямий спосіб, наприклад, у вигляді десяти заповідей, які стали предметом запеклого протистояння під час культурних воєн в американській глибинці. По-друге, за допомогою прикладів, коли Бог або якийсь інший персонаж Біблії виступає, говорячи сучасною мовою, рольовим зразком, якого потрібно наслідувати. Якщо свято (вживаю цей прислівник у переносному значенні, але з натяком на його походження) дотримуватися обох джерел моральних настанов, то отримаємо систему моральних норм, яку будь-яка людина з сучасного цивілізованого світу — як набожна, так і ні — визнає, м’яко кажучи, огидною.
Заради неупередженості зазначу, що Біблія не має систематично злісної спрямованості; вона просто химерна, як і слід очікувати від хаотично скомпільованої збірки непов’язаних між собою текстів, які писалися, редагувалися, перекладалися, перекручувалися й «удосконалювалися» протягом дев’яти сторіч руками сотень безіменних авторів, редакторів і переписувачів, не відомих ні нам, ні одне одному90. Цим і пояснюються деякі несусвітні речі в Біблії. На превеликий жаль, саме на цей химерний фоліант релігійні бузувіри указують як на непомильне джерело наших моральних підвалин і правил життя. Як слушно зазначив у книзі «Гріхи Святого Письма» єпископ Джон Шелбі Спонг, ті, хто прагне дослівно дотримуватися біблійних настанов у своїх моральних судженнях, або не читали Біблію, або не зрозуміли її. До речі, сам автор цієї книги — чудовий приклад вільнодумного церковника, прогресивні переконання якого незрозумілі більшості тих, хто вважає себе християнами. У нього є британський однодумець — єпископ Единбурзький Річард Головей, який нещодавно вийшов на пенсію. Останній якось навіть заявив, що поступово «одужує від християнства». Публічна дискусія з ним в Единбурзі була для мене однією з найцікавіших подій у житті, яка наштовхнула на нові ідеї91.
Старий Заповіт
Почнімо з Книги Буття, у якій розповідається популярна історія про Ноя, що походить від вавилонського міфу про Утанапіштіма, відомого також із давніших міфологій кількох інших культур. Легенда про те, як тварини, пара за парою, заходили в ковчег, зачаровує уяву, але мораль цієї оповіді жахає. Бог розчарувався у людях і вирішив усіх їх одним гамузом (за винятком однієї родини) утопити, не пошкодувавши навіть дітей. Ба навіть решту (мабуть, невинних) тварин поховав під водою.
Ясна річ, мій підхід викличе роздратування в богословів, котрі негайно запротестують, мовляв уже ніхто не сприймає Книгу Буття дослівно. Але в цьому й полягає моя критика! Вони самовільно обирають, яким уривкам Біблії вірити, а які списувати як символічні чи алегоричні. Така самовільна вибірковість базується на особистому рішенні, а отже, нічим не краща й не гірша за рішення атеїста дотримуватися того чи іншого морального принципу, який не має абсолютної основи. Якщо якийсь із цих двох варіантів назвати «моральністю навпомацки», то слід бути послідовним до кінця і так само назвати інший.
У будь-якому разі, хай там що кажуть вишукані богослови, але жахливо велика кількість людей сприймає їхні священні книги, зокрема оповідь про Ноя, за щиру правду. Згідно з результатами опитування, проведеного компанією «Gallup», до них належать близько 50 % американського електорату. А також, поза сумнівом, багато азійських релігійних лідерів, котрі пояснювали цунамі 2004 року не зсувом тектонічних плит, а людськими гріхами92 — від пиття алкогольних напоїв і танців у барах до порушення якогось дріб’язкового правила шабату. А в чому їх можна звинувачувати, якщо ці люди цілковито вірять в оповідь про Ноя і нічого не вчили, крім біблійних історій? Уся їхня освіта спонукає їх вбачати в природних лихах зв’язок із людськими вчинками й відплату за порушення норм, а не щось таке безособове, як тектоніка плит. До речі, хіба не надто егоцентрично вважати, що події, від яких здригається земля і які можуть мати тільки божественне (або тектонічне) походження, завжди пов’язані з нашими вчинками? Чому раптом божественній істоті, помисли якої спрямовані на сотворіння та вічність, перейматися такими нікчемними дрібницями, як незначні людські неподобства? Ми, люди, наділяємо себе такою вагою, що навіть свої убогі «грішки» роздуваємо до рівня космічної значущості!
Проводячи на замовлення одного телеканалу інтерв’ю з отцем Майклом Бреєм, відомим в Америці активістом руху за заборону абортів, я запитав, чому євангельські християни настільки одержимі особистими сексуальними уподобаннями людей на кшталт гомосексуальності, якщо ці уподобання не передбачають втручання в життя інших. У своїй відповіді він виправдовував позицію своїх одновірців самозахистом. Мовляв, якщо Бог вирішить покарати природним лихом місто, в якому живе багато грішників, то серед побічних жертв катастрофи неминуче опиняться праведники. Коли 2005 року паводок, спричнений ураганом Катріна, знищив чудове місто Новий Орлеан, отець Пет Робертсон — один із найвідоміших телеєвангелістів Америки й колишній кандидат у президенти, — за словами очевидців, звинуватив у катастрофі комедійну актрису-лесбійку, яка в той час перебувала в місті50. Здавалося б, Всемогутній міг обрати якийсь більш адресний підхід, аби вимести грішників — наприклад, індивідуальні серцеві напади. Для чого ж без перебору знищувати ціле місто тільки за те, що до нього навідалася лесбійка-комедіантка?
У листопаді 2005 року жителі міста Довер, що в Пенсільванії, шляхом голосування вивели з місцевої шкільної ради всю зграю фундаменталістів, які засіли в цьому органі, принісши містечку неприємну славу та насмішки своєю спробою насадити викладання вчення про «розумний задум» державним школам. Почувши, що фундаменталістів було усунуто в демократичний спосіб, Пет Робертсон вирік таке лихе попередження жителям міста:
Хочу попередити добрих жителів Довера: якщо в вашу місцевість прийде лихо, не уповайте на Бога. Ви щойно зреклися його, тож не дивуйтеся, чому він не прийде на допомогу, якщо почнуться біди, хоч я не стверджую, що вони почнуться. Але якщо так станеться, просто пам’ятайте, що ви щойно виставили Бога за двері. Вчинивши так, не благайте його про поміч, бо його поруч не буде93.
Із Пета Робертсона можна було б просто потішитися, якби не було гірко від того, що його погляди типові для багатьох людей, наділених владою і впливом у Сполучених Штатах.
Під час руйнування Содома й Гомори доля Ноя, обраного врятуватися від лиха разом із родиною за праведне життя, судилася Авраамовому небожеві Лоту. У Содом навідалися два ангели, які попередили Лота, що йому слід покинути місто до того, як почнеться дощ із сірки та вогню. Лот гостинно прийняв ангелів у своєму домі, аж тут оселю оточив весь люд Содома, вимагаючи, щоб господар видав їм ангелів, аби (ну що ж іще?) зайнятися з ними содомією: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!» (Буття 19:5). Так, слово «пізнати» — це звичайний евфемізм, який часто використовується в перекладах Біблії і в цьому контексті звучить кумедно. Галантна відмова Лота на цю пропозицію свідчить, що Бог явно не просто так виокремив його як єдиного порядного чоловіка в Содомі. Проте його ореол блякне, коли вчитатися, що він запропонував натомість: «Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки,
