Не кохай мене - Ольга Джокер

Що ж робити? Заїхати до нього у офіс? Зв'язатися із помічницею? Я ніколи не лізла на територію його робочої зони і не планувала. Але випадок цього разу особливий.

Телефон знову коротко сигналить. Я встаю зі стільця і ​​підходжу ближче. Мимоволі дивлюся на екран і до болю впиваюся зубами в нижню губу. Радміла. Всі повідомлення від неї, звичайно. І мені б заплющити очі, щоб ні сном, ні духом не знати, про що листується Яр зі своєю коханкою, але я не роблю цього і читаю спливаюче повідомлення.

«Гей. Ти тут? Все в силі?".

Замість сліз я чомусь починаю безглуздо сміятися. Виходить, що сьогоднішня затримка, про яку попередив Ярослав, була неспроста. Усьому виною інша жінка, яка міцно засіла у нього в серці.

Почувши, як у замковій свердловині прокручується ключ, я покриваюся липким потом, ніби мене зловили за чимось ганебним. Схопивши телефон, поспішаю до передпокою.

- Ти забув! — звертаюся до Яра та простягаю йому мобільний.

- Дякую. За ним і повернувся.

Наші пальці стикаються, я мимоволі обсмикую руку, як тільки переконуюсь у тому, що телефон не впаде на підлогу.

- Тобі там… повідомлення надійшло, — випалюю, не стримавшись.

Щільно стиснувши губи, спостерігаю за тим, як Яр знімає блокування і мовчки виходить за двері, залишивши мене стояти у передпокої, згоряючи від цікавості.

Мені нічого не залишається робити, окрім як займати себе з самого ранку і до вечора, щоб остаточно не збожеволіти.

У реабілітаційному центрі все йде за планом. Ну чи майже… Сергій Іванович запитує, чому в мене м'язи такі дерев'яні. І не зізнаєшся, що після вчорашньої ночі мені все робити боляче. Не лише займатися зарядкою, а навіть пересуватися!

Потім я їду в універ. Там відволіктися простіше простого! Стільки пліток і новин. Ось тільки Жека не дає проходу ... Все намагається дізнатися інформацію як пройшла перша шлюбна ніч. Через два місяці після весілля! Це було б смішно, якби не було так сумно.

Але ні Ніка, ні Аня не дають можливості розповісти Женьці все в найдрібніших деталях, тому я обмежуюсь короткими уривками фраз та багатозначними поглядами. Якщо я зізнаюся подрузі, що було вчорашньої ночі, то боюся, вона ще довго не наважиться на свій перший сексуальний досвід.

Після занять я заїжджаю відвідати Галю. Вона в порядку. Дякує за допомогу та просить поспілкуватися по телефону з вітчимом. Я брешу настільки переконливо, що самій собі вірю!

Потім ми з дівчатами йдемо на набережну і довго гуляємо. Додому я не поспішаю, адже самота зведе мене з розуму. Я довго думатиму про те, як там Яр. Чи займається він сексом із Радмілою? Цілує її? Ласкає? Бере так само нестримно, як і мене? Вона, напевно, інша, його Міла... Більш жива, розкута. Встає коли треба на коліна. І явно не лежить під ним як знерухомлене дерево. Дає те, чого йому не вистачало.

Хитнувши головою, я йду за подругами в кафе на самому березі моря. Люблю дивитися, як хвилі прибивають до берега, і відчувати, як дрібний бриз потрапляє на обличчя.

Додому я потрапляю не так пізно, як хотілося б. Я із задоволенням сиділа б з подругами якнайдовше, але Анька поспішала на побачення, Ніка в гості, а Жека на манікюр. Довелося повертатись.

Дорогою я зайшла в супермаркет і трохи поповнила запаси продуктів. Вирішила, що саме час спекти імбирні пряники з глазур'ю. Щоправда, час обрала невдалий. Зазвичай, коли Яр затримується – моя випічка щоразу згоряє. Але я все ж таки ризикую.

Облаштувавшись на кухні та відкривши вкладку на телефоні, готую тісто і довго вимішую його. Паралельно дивлюся телевізор і одним оком на циферблат годинника. Цікаво, Яр уже з нею? Як довго він затримається? Може, до ранку?

Поставивши духовку на таймер, йду в душ. Настрій нижчий плінтуса і підняти його може… хіба що новенький скраб для тіла зі смаком малини, який я купила в кіоску на набережній. Жінка-продавець клялася, що це екологічно чистий продукт. Без домішок та добавок. І шкіра після нього стане неймовірно гладкою та ніжною.

Змін я зовсім не відчуваю, тому трохи засмучуюсь. Кутаюся в халат, прямую на кухню. Дуже вчасно, бо незважаючи на вказаний у рецепті час, пряники зарум'янилися набагато раніше.

Я дістаю лист, задоволена тим, що встигла. Ну от - не згоріли. Хоча б одна чудова новина за сьогодні. Значить, версія із затримками Яру — не більше, ніж збіг.

- Смачно пахне, — раптом чую голос у себе за спиною.

Здригнувшись, обертаюся і здивовано витріщаюся спочатку на Ярослава, потім на настінний годинник. Вісім. Лише вісім годин! Коли він прийшов, я навіть не чула!

- Дякую, — зніяковіло відказую Ярославові. - Це імбирні пряники. Не обіцяю, що такі як у твоєї мами, але я старалася.

Жаров киває та розвертається, щоб піти до себе в кімнату.

- Ти вчасно повернувся, — звертаюсь до нього.

- Ага.

- А як же зустріч?

- Переніс, — вимовляє він уже в коридорі.