Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

- Тобі не потрібно тут шукати будинок Антоніо, його там зараз немає. У нього вілла «Passione» з виноградником недалеко від нашого будинку в Чезенатіко. Ось зараз він там поправляє здоров'я, після того як ти його мало не угробила.

Він задоволено хохотнув, оглядаючи її фігуру оцінюючим поглядом.

- Така вутленька, а мало не вбила здорового мужика. Ех, шкода, що ти не хочеш бути разом з Карло і допомагати йому, з тебе вийшли б люди.

Але Варя не стала слухати його подальші просторікування, і підхопивши свою сумочку, попрямувала до виходу, але поміркувавши кинула йому наостанок:

- Якщо тобі дороге життя брата, не говори йому, що ти мене бачив і найголовніше не повідомляй йому, де шукати Красунчика.

Варя кілька разів заблукала, поки бродила по пішохідних вузеньких вулицях, поки добралася до того місця, де можна було взяти таксі. Вона знайшла підходящу машину, домовилася про ціну і відправилася випробовувати свою долю в Чезенатіко.

Тих грошей, які залишилися у неї якраз вистачило тільки, щоб розрахуватися з таксистом.

«Просто квиток в один кінець», - сумно промайнуло у неї в голові, але вона рішуче відкинула цю думку. Потрібно було діяти, не втрачаючи часу, тому що вона знала, що рано чи пізно по її слідах кинуться Дмитро і Карло і не дозволять їй сам на сам зустрітися з викрадачем Ліз і Марійки.

Вона вийшла з таксі на околиці Чезенатіко і запитала про віллу у жінки, що поспішала у місто. Але чи то жінка неправильно пояснила, куди йти, чи то Варя щось не так зрозуміла, але вона зуміла відшукати будинок тільки в сутінках. Вона вирішила трохи простежити за Антоніо, в надії на те, що може їй пощастить і їй вдасться якось дізнатися, де шукати Лоренцо. Тоді не доведеться зв'язуватися з Красунчиком, а то невідомо, як він змусить розплатитися за поламану ногу.

Варя почала обходити віллу, обгороджену досить високим парканом, заплетеним шикарною зеленню плюща, відчуваючи досаду, що не може нічого розгледіти. Спочатку вона ховалася під деревами, але, не відчувши небезпеки, обійшла будинок з заднього боку, перелізла через паркан, плющ виявився чудовим помічником, замінюючи собою мотузяну драбину. Вона опинилася в доглянутому саду, де, здавалося, дерева були посаджені, створюючи рівні лінії геометричних фігур. Серце Варі шалено калатало, вона напружено вслухалася в найменший шурхіт і стежила за кожним рухом. Сад, здавалося, завмер в очікуванні чогось, лише далеко в будинку світилося кілька вікон. Вона йшла в мовчазній темряві, намагаючись злитися з навколишньою місцевістю, вписатися в неї як відсутній пазл в картинку.

Варя підкралася до невеличкого вікна, яке було досить високо над землею, і вчепившись крижаними пальцями в підвіконня, подивилася всередину. Це була яскраво освітлена кухня, в яку, кульгаючи і спираючись на ціпок, увійшов Антоніо, відкрив холодильник, і взявши банку пива, постояв трохи і зник за дверима. На якусь мить зрадницький клубок застряг в горлі Варі. Що ж вона наробила, дура безмозка! Пізно ввечері, одна в незнайомому місці, ще й добровільно прагне потрапити в пащу до розлюченого на неї хижака. Варя гарячково глитнула і рішуче спробувала взяти себе в руки. Немає сенсу журитися над тим, чого вже не повернути. Рішення прийнято і дороги для відступу немає.

Як виявилося в сад виходило тільки це віконце і ще одне, наглухо замкнене, а щоб пробратися у двір, потрібно було йти тим же шляхом, яким прийшла, тобто через паркан. Тремтячи, Варя просунулася далі, а потім злилася зі стіною будинку. Вона повільно кралася, прихована в тіні. Вона прислухалася, але у дворі було тихо і здавалося безлюдно. Зіщулившися від неприємного передчуття, вона набрала в груди повітря і підійшла впритул до паркану. І майже відразу ж зрозуміла: щось негаразд. У вечірньому повітрі поплив тонкий аромат сигаретного диму. Втративши голову від страху, вона хотіла вже відступити, але думки про Ліз і Марійку змусили її спробувати забратися на паркан, але гілка плюща, за яку вона схопилася, не витримала. Дівчина гарячково вчепилася в іншу і підтяглася. Вона майже дісталася до верхівки паркану, як хтось сильно смикнув її за ногу. Безпорадно змахнувши руками, немов намагаючись втриматися за повітря, вона впала на землю обличчям вниз, а в її поперек вперлася чиясь нога.

- Так-так, і хто ж це нас відвідав? - знущально простягнув власник ноги.

Варя, у якої дихання збилося від падіння, все ще не в силах віддихатися, відразу ж впізнала голос. Голос людини, яка намагалася її обдурити, і замість допомоги збиралася доставити її пану Лоренцо.Вона спробувала встати, але Красунчик придавив її ще сильніше.

- Я чекав, що ти з'явишся до мене, але не думав, що так скоро. Признавайся з ким прийшла. Повідомила в поліцію, або може взяла в помічниці ще одну подружку?

Він прибрав ногу і з єхидною посмішкою спостерігав, як вона насилу піднімається, потираючи забиті коліна і лікті.

- Я прийшла сама, - сказала вона, сміливо дивлячись в його усміхнене обличчя. - Я знаю, що Вам потрібна я, а мою подругу використовуєте в якості приманки. Я прийшла добровільно, можете передавати мене своєму замовнику, тільки відпустіть Марійку.

- Я підозрював, що ти не дуже дружиш з головою, але не думав, що ти до такої міри наївна ідіотка, - розреготався він їй в обличчя. - Та ти навіть не уявляєш, хто мій замовник. Якби він не був такою багатою і впливовою людиною, то я б давним-давно розправився з тобою за те, що ти зробила.

- Ось і віддайте мене своєму впливовому замовникові, а Марійку відпустіть, - рішуче перервала його Варя.

Але він, здавалося, не чув її і все з тією ж задоволеною усмішкою продовжував:

- А знаєш чим займається мій замовник? У нього кілька шикарних борделів на узбережжі. Твоя подружка в одному з них, вже, напевно, обслуговує своїх перших клієнтів. І ти, я думаю, незабаром до неї приєднаєшся. І будь впевнена, що я постараюся стати твоїм постійним клієнтом, ось тоді і розрахуєшся за ногу.