Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр - Едуард Фікер

У неділю вранці Карличек прийшов до мого кабінету раніш від мене. Досить було глянути на нього, як ставало зрозумілим, що ніч була напруженою і безсонною. Хтось із співробітників змилувався над ним і заварив йому чай, ще блідіший від нього самого.

Він докладно доповів мені про всі події минулої ночі. Потім я переглянув письмові інформації. Нічого особливого в них не було.

— У всьому винні батьки, — промовив Карличек. — І навіть у цій справі, над якою ми зараз ламаємо голову.

І мені довелося вислухати лекцію з педагогіки, хоч як я цього не хотів.

Алоїс Бедрна — гарний хлопець, і в нього хороші батьки. Він з любов'ю господарює на дачі, але нізащо не розповість, з ким він там зустрічається, як його напувають, а потім садовлять йому на коліна п'яних дівчат. Хто в цьому винен? Батьки, які надмірно довіряють синові.

А ось, скажімо, у Карела Вісмана — без п'яти хвилин моториста — батьки розлучились. Його це пригнічує. Батько й мати однаково дорогі для нього, але вони своєю поведінкою змусили його дивитися на життя легковажно.

Справжнє ім'я Даші Гродської — Адела Юхлова. Вона нічого не робить, вештається вулицями Праги. Батьки, бачте, вважають її геніальною, обраною. Тож чи личить їй працювати, уподоблюватись черні?

Іржі Кримпера — робітник заводу, його батьки влаштовують дома такі сцени, що він тікає світ за очі.

Те ж саме можна сказати і про решту членів Арнольдової компанії.

Карличек пішов влаштовувати зустріч Віри Клімової з Флорою Мілнеровою, а я, подумавши якусь мить, зняв телефонну трубку, набрав зашифрований номер і, почувши відповідь, сказав:

— Прошу з'єднати мене з товаришем полковником.

Полковник прийняв мене у себе вдома. Цей літній, завжди похмурий чоловік з вугластою головою і високим відкритим чолом цього недільного дня ще раз засвідчив свою залізну волю, щоправда, трохи незвичним способом.

Я не міг уявити собі нашого полковника без великої смердючої люльки. Коли він запалював її, всидіти поруч міг не кожен. Та виявлялось, що дома він нею не користується. Я його дуже поважав і тому навіть не міг подумати, що в цьому вирішальну роль відіграла воля його дружини, а не його власна.

Полковникові не треба було двічі говорити про одне й те ж. Після стислої доповіді я коротенько виклав йому свій план.

— Для того, щоб запобігти будь-якій випадковості, я пропоную зробити так: Август Майєр має передати в західноберлінський радіоцентр тривожне повідомлення. Нам було б вигідно об'єднатися зараз з ними проти спільного ворога, яким може бути і Арнольд Фієдлер, і хтось інший, що діє цілком самостійно або спільно з Фієдлером. Текст такого повідомлення я вже склав.

— Прочитайте, — попросив полковник. Я дістав з кишені блокнот.

«За тайником на дев'ятнадцятому кілометрі органи безпеки встановили нагляд. Є підозра, що його викрив молодик на ім'я Арнольд Фієдлер. Вибирати місця для радіопередачі стає все важче. ГР-2 швидко пеленгують патрульні машини. Якщо не вжити рішучих заходів, можливий провал».

ГР-2 — позивні Августа Майєра-Неумейстера, якими замість нього користувалися ми.

Полковник з хвилину щось поміркував і потім сказав:

— Цим ви хочете перевірити, чи не викрита наша акція Z-58?

— Так, — відповів я. — Проте, очевидно, її ще не викрито, бо нічого підозрілого не помічено. Хоч стверджувати категорично я не можу. Якщо нас викрито, радіоцентр не відповість Майєру, удавши, що його ніколи не існувало. Коли ж через сорок вісім годин відповідь надійде, значить, справі Z-58 нічого не загрожує.

Полковник помовчав, щось розмірковуючи, і знову запитав:

— Тоді ви заспокоїтесь?

— Не зовсім. Ця тривога матиме важливе значення. Ми зможемо одержати деякі додаткові відомості. Мені здається, що має трапитись те, на що ми так давно чекали.

Він схвильовано кивнув.

— Що ж, виконуйте. Фієдлери не працюють на ту ж розвідку, що й Август Майєр. Вони можуть мати справу лише з англійцями.

З даних про Фієдлерів випливало, що вони можуть бути агентами лише англійської розвідки. Август Майєр — він же ГР-2 — був завербований американською розвідкою через західноберлінський центр.

— Шпигунські центри, безперечно, ведуть між собою боротьбу, — продовжував полковник. — Ви можете скористатися з цього. Зробіть так, щоб одні шпигуни допомогли вам викрити інших. А вони нехай вважають, що обдурюють нас. Якщо ж пощастить скомпрометувати одночасно Фієдлерів і англійський шпигунський центр, то ми вб'ємо двох зайців. Як ви гадаєте?

Полковник похмуро посміхнувся, що траплялося з ним дуже рідко, потім важко відкашлявся і додав:

— Признаюсь вам, я вже давно не розважався. Якщо вам вдасться зробити все так, як ми говорили, буде багато сміху…

Він підвівся, подав мені на прощання руку і сказав:

— А з тим вашим Карличком я хотів би познайомитись особисто!

— В будь-який час, — відповів я.

— Ще трохи зачекаємо.

— Він і сам буде радий познайомитись з вами.

Я вийшов від полковника з наміром негайно зробити все можливе. ГР-2 міг вислати повідомлення ще сьогодні. У Західному Берліні настроювались на хвилю ГР-2 тричі на добу. Після цього кореспондент мусив три дні мовчати, аж поки його не потурбують. Якщо ж за цей час нічого не траплялося, він мав послати в ефір умовне повідомлення.

Сьогодні був третій день мовчання ГР-2.

Я підготував інформацію для наступної передачі і відправив її для шифрування. Копію спеціальним кур'єром переслав полковникові, зазначивши, що ця інформація вперше пролунає в ефірі о 16.42. Полковник мусив знати все. Не виключено, що в останню хвилину відбудуться якісь зміни.

Отож залишалося сидіти й чекати. Я розмірковував, чим ще зайнятися. На квартирі у Фієдлера я не був, з жінкою, яка в них прибирає, не розмовляв. Але ж із нею зустрічалися люди з загону Скали, а на квартирі Фієдлера