Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ) - Bogdana reider

— Я завжди знаходжу шлях, — відповіла вона, і Обі-Ван відчув, як вона м'яко, але рішуче використовує свою силу, щоб відштовхнути його. Він інстинктивно відпустив її, і вона відступила, весь час зберігаючи свою чарівну посмішку.

— Ти дійсно ловка, Еніка, — підтвердив він. — Але пам'ятай, попри твою спритність, ти повинна бути завжди напоготові перед непередбаченими обставинами, — серйозно продовжив Обі-Ван. — Ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом, і тому ти мусиш бути готова до всього.

— Ну чудово, тепер мені призначені одиничні місії, оскільки мій майстер занадто опікає мене, — жартома відповіла вона, і її очі заблищали веселощами. Вона легко поцілувала його в щоку і відійшла, залишивши свою чашку на столі. Коли вона відчула, як її різко повернули та поцілували, Обі-Ван вирішив, що якщо вона відштовхне його, він прийме це. Але Еніка не відштовхнула його, натомість відповіла на поцілунок, і він підтягнув її ще ближче до себе.
поцілунок був м'яким, але наповненим пристрастю. Їхні губи злилися в єдиному моменті, який здавався поза часом і простором. Обі-Ван відчував, як її серце б'ється в унісон з його власним, і зрозумів, що цей момент змінив усе.

— Обі-Ван, — прошепотіла Еніка, коли їхні губи нарешті розійшлися. Її очі блищали, а її голос був сповнений емоцій. — Я...

— Тсс, — м'яко відповів він, поклавши палець на її губи. — Не кажи нічого. Давай просто насолоджуватися цим моментом. Вона кивнула, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом і вдячністю. Вони стояли обійнявшись, насолоджуючись тишею і близькістю одне до одного. Це було не просто фізичне бажання – це було щось глибше, справжнє, те, що вони обидва відчували в глибині своїх душ.
— Якщо ти знову закриєшся в собі, Обі-Ване, я не знаю, що з тобою зроблю, — її голос звучав пустотливо, але в очах тремтіла тривога.

— Не закриюся, не хвилюйся. Але цілувати більше не буду, принаймні доки ти моя падавана. Ти знаєш, чому Йода заборонив стосунки між майстром і падаваном до посвяти? Тому що вони можуть впливати на об'єктивність майстра, на його здатність навчати та оцінювати свого падавана. Це може призвести до конфліктів інтересів і навіть до порушення кодексу джедаїв, — він виглядав розумним і серйозним, але в голосі чулася теплота. Еніка відкинула голову назад, легко сміючись.

— Та ми й до зміни кодексу не діяли як падаван і майстер. Скажи мені, який майстер дозволяв своєму падавану забігати до себе в ліжко, коли "монстри" під ліжком виглядали занадто реально? Чи терпіти мої капризи, коли я хворію? Я досі не знаю, як ти не втратив терпіння до мене, — вона обняла його і міцно притулилася головою до його плеча.
— І не висадив десь на Хоті Обі-Ван посміхнувся, згадуючи всі ті моменти, коли він був поруч з Енікою, підтримував її та допомагав впоратися з труднощами. Він знав, що їх зв'язок був особливим з самого початку, і що вони пройшли через багато разом.

— Ти знаєш, Еніко, — почав він, м'яко гладячи її по волоссю, — я завжди вірив у тебе. Ти завжди була не просто падаваном для мене. Ти стала частиною мого життя, частиною моєї душі. І я знаю, що ми зможемо впоратися з будь-якими викликами разом.

Еніка підняла голову і подивилася на нього, її очі блищали від сліз, але в них також було видно рішучість і силу.

— Я теж вірю в нас, Обі-Ван. І я знаю, що ми зможемо знайти спосіб поєднувати наші почуття і наші обов'язки. Ми сильніші разом. Обі-Ван кивнув, відчуваючи, як його серце наповнюється теплом і любов'ю. Він знав, що їхній шлях буде нелегким, але також знав, що вони зможуть подолати будь-які перешкоди разом Вітер злегка здійняв пилюку на вулицях столиці Альдераану, де високі білі будівлі мерехтіли під променями двох сонць. Люди та представники інших рас поспішали по своїх справах, залишаючи за собою шлейфи розмов та сміху. Небо над містом було яскравим і чистим, а в повітрі витав легкий аромат екзотичних квітів. Еніка відповіла посмішкою, в якій читалося визнання та повага до свого майстра. Її зелені очі світилися від рішучості та передчуття майбутніх пригод.

— Мені ніколи не доводилося бути в столиці, — промовила вона, оглядаючи місто. — Її краса та мир перевершують усі мої сподівання.

Вони повільно прямували вулицями, обговорюючи деталі майбутньої місії. Обі-Ван ділився своїм досвідом та мудрістю, намагаючись навчити Еніку бачити не лише поверхню подій, а й глибину мотивацій, що лежать за ними.

— Попри втрату чотирьох джедаїв на цій планеті, я вірю, що світло Сили веде нас до відповідей, — мовив Обі-Ван, сідаючи на край ліжка в скромному номері готелю, де вони зупинилися на відпочинок.

Еніка відкинулася на подушки, думаючи про зниклих лицарів. "Можливо, це була пастка, або ж вони натрапили на щось надзвичайно важливе, " — думала  вона.

— Ми розгадаємо цю загадку, як завжди, — твердо сказав Обі-Ван, покладаючи руку на її плече. — Сила веде нас, і ми повинні довіряти їй. Еніка кивнула, знаючи, що вони зможуть впоратися з будь-яким викликом. Міць і витривалість Джедая були в ній, як і в її майстрі.

— Підемо, — сказала вона, підводячись та кидаючи на плечі мантію. — Наш інформатор не звикатиме. Вони вийшли на вулиці, де м'яке світло ліхтарів розливалося поміж тінями високих споруд. Еніка відчувала погляди містян, але її вчили не зважати на стороннє; зосередженість була ключем до успіху.

— Не дозволяй нервовості заволодіти тобою, — м'яко нагадував Обі-Ван. — Ти повинна залишатися бадьорою і готовою до дії. Еніка тільки кивнула, поглиблюючись у відчуття, що передавала їй Сила. Її здатність відчувати наближення небезпеки була тонкою, але впевненою.

— Я готова, майстре. До всього, — сказала вона, коли вони підійшли до непомітних дверей кафе, де мала відбутися зустріч. Кафе було заповнене різноманіттям істот, кожна з яких занурена у власні справи. Шум голосів та музики створював ледь тихий фон, що дозволяв вести конфіденційні розмови.

— Ми шукатимемо того, хто виглядає так, ніби він чекає на когось, але не занадто очевидно, — пояснив Обі-Ван, прислухаючись до шепоту Сили. Еніка відкинула капюшон і замовила напій, щоб не привертати зайвої уваги, поки вони чекали на інформатора. Її очі пробігалися по присутніх, але вона зберігала спокій і невимушеність.