Привид - Ю. Несбе

— Я бачив знімок місця злочину. Коли Густо загинув, на ньому були дешеві брюки, але надзвичайно дорогі черевики. Альберто Фашіані, якщо я не помиляюся. Щедрий подарунок, нічого не скажеш. Скільки ти за них заплатила? П’ять тисяч?

— Навіть не розумію, про що ти кажеш, — кинула Ізабель і прибрала свою руку.

Харрі невдоволено поглянув на свій настовбурчений прутень: у такому стані він погано поміщався в чужих тіснуватих джинсах. Він випростав ноги.

— Свої устілки я залишив в авто. Ти знаєш, що взуття — чудовий матеріал для ДНК-аналізів? Ми, можливо, знайдемо якісь мікроскопічні рештки шкіри. А в Осло не так уже й багато крамниць, що торгують взуттям Альберто Фашіані. Одна? Дві? Як би там не було, але це буде легко перевірити, звіривши з твоєю кредитною карткою.

Ізабель Скоєн випрямилася й сіла. Й уставилася поперед себе.

— Ти ферми бачиш? — спитала вона. — Які вони гарні, еге ж? Я дуже люблю упорядковані сільські краєвиди. А ліси терпіти не можу. Окрім штучних насаджень. Я ненавиджу хаос.

Харрі уважно придивився до її профілю. Схожий на сокиру ніс мав відверто загрозливий та небезпечний вигляд.

— Розкажи мені про Густо Ганссена.

Вона знизала плечима.

— А навіщо? Ти й сам, вочевидь, майже про все здогадався або дізнався.

— Кому ти бажаєш давати інтерв’ю: мені чи газеті «Verdens Gang»?

Вона стримано засміялася.

— Густо був молодий і вродливий. Такий жеребець, як він, має потрясаючий вигляд, але водночас він має й непевні гени. Його рідний батько — кримінальник, а мати — наркоманка, якщо вірити прийомному батькові. Не той кінь, якого ти вирощуєш, а той, на якому приємно проїхатися верхи, якщо… — вона замовкла і глибоко зітхнула. — Він приїхав сюди, і ми займалися сексом. Час від часу я давала йому гроші. Він і з іншими жінками зустрічався, тож у цьому не було нічого особливого.

— І ти його через це ревнувала?

— Ревнувала? — Ізабель похитала головою. — Я ніколи не ревнувала через секс. Бо я також зустрічалася з іншими чоловіками. А згодом зустріла одного особливого чоловіка. І кинула Густо. Втім, може, на той час він уже сам кинув мене. Схоже, йому більше не були потрібні ті гроші на дрібні витрати, які я йому давала. Але потім він поновив зі мною зв’язок. І став мені набридливим тягарем. Гадаю, у нього з’явилися фінансові проблеми. І на додачу — проблема з наркотиками.

— Яким він був?

— Егоїстичним, ненадійним, але чарівливим. Такий собі самовпевнений вилупок.

— А що йому треба було?

— Я схожа на психолога, Харрі?

— Ні.

— Отож. Люди не настільки мені цікаві, щоби я була психологом.

— Дійсно нецікаві?

Ізабель Скоєн похитала головою. Поглянула вдалечінь. Її очі заблищали.

— Густо був самотній, — сказала вона.

— А звідки ти знаєш?

— Хто-хто, а я знаю, що таке самотність, повір мені. А ще він був повен самозневаги.

— Самовпевненість і самозневага?

— Насправді тут ніякої суперечності немає. Ти знаєш, чого можеш досягти, але це не означає, що ти вважаєш себе людиною, здатною викликати до себе любов інших людей.

— А чим пояснити його самовпевненість і самозневагу?

— Кажу тобі, я не психолог.

— Так, дійсно не психолог.

Харрі мовчав.

Ізабель прокашлялася.

— Його батьки відмовилися від нього. Як, на твою думку, це вплинуло на хлопця? Незважаючи на всю його міміку, жести та суворий вираз обличчя, він у глибині душі був людиною, яка вважала себе маловартісною. Як і ті, хто порвав з ним стосунки. Проста логіка, чи не так, пане несправжній поліцейський?

Харрі поглянув на неї і кивнув. Помітив, що від його прискіпливого погляду їй стало некомфортно. Але він утримався від запитань, котрі, як вона вже здогадувалася, були готові зірватися з його вуст: а що вона може розповісти про себе? Наскільки самотньою вона була? Наскільки сильну огиду відчувала до самої себе по той бік благополучного фасаду?

— А як стосовно Олега? Ти з ним зустрічалася?

— Це той хлопець, якого заарештували за вбивство? Ніколи. Але Густо згадував пару разів якогось Олега, сказав, що то його найліпший друг. Мені чомусь здається, що то був його єдиний друг.

— А як щодо Ірен?

— Він про неї також згадував. Вона була йому як сестра.

— Вона дійсно була йому сестрою.

— Не по крові, Харрі. Це зовсім не одне й те ж.

— Ти так вважаєш?

— Люди — наївні і вірять, що вони здатні на безкорисливе кохання. Але все зводиться до того, щоби передати гени, які будуть максимально близькими до твоїх. Займаючись розведенням коней, я бачу це кожного дня, повір мені. А люди — вони дійсно як коні, бо ми є стадними тваринами. Батько захищатиме свого рідного сина, а брат — свою рідну сестру. В будь-якому конфлікті ми стаємо на сторону тих, які більше за інших нагадують нас самих. Уяви собі, що ти — в джунглях і за якимось поворотом зустрічаєш білого чоловіка, вдягненого, як ти, котрий б’ється з напівголим чорним чоловіком з бойовою розкраскою на тілі. Вони обидва мають ножі і б’ються не на життя, а на смерть. Ти маєш пістолет. Яким буде твоє інстинктивне рішення? Встрелити білого чоловіка, щоби врятувати чорного? Звісно, що ні.

— Гм. І в чому ж полягає твій доказ?

— Мій доказ полягає в тому, що твоя лояльність є біологічно визначеною. Круги, що ширяться від центра, а цим центром є ми і наші гени.

— І ти застрелиш одного з них, щоби захистити свої гени?

— Не задумуючись.

— А може, варто убити обох — про всяк випадок? Може, так буде безпечніше для тебе?

Ізабель здивовано поглянула на нього.

— Що ти хочеш сказати?

— Що ти робила в той вечір, коли убили Густо?

— Що? — Вона примружилася на сонце, а потім поглянула на нього широко розкритими очима. — Ти що, Харрі, підозрюєш мене в тому, що я вбила Густо? І що я полюю за отим…Олегом?

— Просто дай відповідь на моє запитання.

— Я пам’ятаю, де я була, бо якраз згадала про це, коли побачила повідомлення про вбивство у газеті. Я сиділа на нараді з представниками поліції з відділу боротьби з наркотиками. Вони можуть виступити надійними свідками. Тобі потрібні імена?

Харрі похитав головою.

— Щось іще?

— Так. Отой Дубай. Що ти про нього знаєш?

— Гм, Дубай… Не більше, ніж усі інші. Розмов багато, але поліція наразі мало просунулася вперед у цій справі. Це дуже типово: професіонали, які стоять за вуличними продавцями, завжди примудряються вийти сухими з води. — Харрі придивився — чи не змінився розмір її зіниць