Українська література » » Бомба для голови - Юліан Семенов

Бомба для голови - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн Бомба для голови - Юліан Семенов
сказав зовсім не те, що повинен був сказати. А він мав відповісти: «Зате азіатська гостинність допоможе вам швидко очуняти».

— Ні, — озвався Айсман. — Я кажу, ніколи не думав, що шлях з Європи в Азію такий стомливий.

— Сідайте, прошу вас.

— Ви повинні відповісти…

Чжу Ші перебив Айсмана:

— Я відповідаю так, як вважаю за потрібне відповісти. Азіатська гостинність виражається в тому, де приймають гостей: на пекучому сонці чи в тіні, коло води.

— Спасибі, — сказав Айсман і знову витер обличчя хусточкою, яка стала вже мокра. — А куди сідати?

— На циновки. Це зручно.

Айсман незграбно опустився на бамбукову циновку й простяг ноги. Чжу Ші помітив:

— Це велика неповага до господаря — простягати ноги. Ви повинні підібгати їх під себе. Це так просто: гляньте, як це я роблю.

— В мене поранена нога, — відповів Айсман. — Коліно пробите. Він, — Айсман кивнув на Вальтера, — сяде, як це у вас заведено, а мені ви вже пробачте, будь ласка…

— Знімайте піджак, — запропонував Чжу Ші. — Вам жарко.

— Нічого, — відповів Вальтер, — я люблю тепло.

— Не треба мене обманювати. Знімайте піджак, знімайте, ваша зброя мене не лякає. Мені завжди цікаво дивитися на озброєних людей: це допомагає відчувати себе сильнішим за співрозмовника. Адже сила духу куди дужча за силу матеріальну. Хіба не так?

— Можливо, — погодився Айсман. — Нас тут ніхто не чує?

— Ніхто, — відповів Чжу Ші. — Крім вашого чемоданчика.

— Добре. Я радий, що ви нічого не забули. Вас не дуже здивував наш візит?

— У деякій мірі здивував.

— Минуло двадцять років — і на тобі, як сніг на голову, чи не так?

— Мене здивувало не це. Мене більше здивувала ваша непідготовленість до зустрічі зі мною.

Айсману сподобалася ця конкретність:

— У чому ви вбачаєте нашу непідготовленість?

— Хоча б у тому, що ви стали шукати мене в храмі. Виходить, ви не маєте ніякого уявлення про державну службу. А то б люди з вашої місії заздалегідь з’ясували б, коли я буваю в храмі.

— Ваша правда. Ми не представляємо державної служби. Ми представляємо інтереси одного з наших промислових об’єднань.

— Розумію. Які у вас питання?

— Спочатку хотілося б почути вашу згоду допомагати нам і надалі.

— Я тепер не займаюся мирськими справами. Мене хвилює дух людський, а не сила.

— Чи варто пред’являти ваші розписки на гроші, які ви одержували в Шелленберга, та кілька рапортів у РСХА?

— Навіщо? Я пам’ятаю. Сподіваюся, ви не наважитесь шантажувати мене.

— Звичайно, ми не маємо наміру робити необдуманих кроків. Нам потрібна ваша допомога й консультація. Всього лише.

— Я до ваших послуг.

— Нас цікавить, де тепер люди з вашої резидентури?

— О, хто зна! Стільки років минуло!

— Тут ви лишилися самі?

— Так.

— І змінили євангелічну церкву на адвентизм?

Чжу Ші посміхнувся:

— Про це не так уже й важко здогадатись.

— Ви змінили орієнтацію? Адвента, як мені відомо, орієнтуються не на європейські центри релігійної думки…

— Ви праві. Я кілька разів бував на західному узбережжі Штатів.

— Слід розуміти так, що тепер ви схильні допомагати своїм новим прибічникам по вірі?

— Ви неправильно формулюєте запитання… Вибачте, я не маю честі знати вашого імені.

— Айсман. Вас завербували люди з того відділу, де я працював.

— Одна з помилок ваших колег полягала в тому, що вони працювали з мінімальним прицілом на майбутнє. Вас губила мізерність. Я розумію, як вам було важко: ви мусили йти за вказівками зверху. Я прийшов до іншого висновку, осмисливши своє минуле життя. Я прийшов до висновку трохи парадоксального. Треба думати про людську спільність, про те, щоб народи об’єднати в єдину сім’ю, вірну ідеям бога, а не про те, щоб пересунути кордони чи анексувати території.

— Це ідея цікава. Йти до неї можна трьома шляхами: по-перше, по лінії створення могутнього виробництва, надсвітового за своєю суттю; по-друге, по лінії релігії, надсвітової за своєю ідеєю, і, нарешті, по лінії створення партії, яка враховувала б інтереси і промисловості, і релігії.

Чжу Ші з зацікавленістю подивився на Айсмана, який саме думав, як цю свою тираду стерти з плівки диктофона: він сказав більше, ніж міг сказати, — не для Чжу Ші, а для своїх берлінських керівників, які будуть, безумовно, якнайстаранніше вивчати запис.

— У тому, що ви сказали, багато розумного, і я думаю, нічого не зміниться в загальній схемі, якщо ми виведемо вперед релігію і дозволимо їй стояти на чолі в здійсненні ідей промисловості й тієї партії, яка допомагає промисловості вдосконалювати рід людський у сфері виробництва. Дух же слід віддати релігії, вона організовує розум правильніше, ніж партія.

— Якщо я погоджусь на вашу зміну в моїй схемі — чи означатиме це, що ви готові допомогти нам у дечому?

— В чому саме? Релігія привчає до точності.

— Як розвідник у минулому, — сказав Айсман, — ви розумієте, що я не можу ставити запитання, не маючи вашої згоди на продовження співробітництва…

— Ми з вами заплутаємося у взаємному недовір’ї.

— В мене немає часу плутатися у взаємному недовір’ї, пане Чжу Ші. Якщо я не дістану відповіді, мені доведеться вжити певних заходів, які примусять вас довіритися мені.

— Якщо ви вирішите скомпрометувати мене минулим — ви програєте. Викинутий за борт суспільного життя пастор адвентів, який виявився резидентом розвідки Гіммлера, ніколи й нікому не зможе допомогти в майбутньому. Це може засмутити ваших керівників. Мене ж це мало торкнеться. Я прийшов до віри в ідею, і я не боюся майбутнього. Я радив би вам передати мою пропозицію вашому керівникові… Якщо він згодиться відкрити мені суть вашого завдання, я з радістю продовжу розмову з вами у зручний для вас час, крім, звичайно, тих годин, коли я зайнятий у храмі.

— Добре, — сказав Айсман, — я подумаю. Ваша пропозиція розумна. Чи не можна попросити когось принести води?

— Зараз я принесу води. В мене тільки чиста холодна вода. Ви, мабуть, хотіли б випити оранжаду чи колу?

— Це не обов’язково. Просто холодної води.

— Добре.

Чжу Ші підвівся й пішов до будинку, але Айсман схопився і з несподіваною для нього спритністю вдарив старого складеними в пучку пальцями під ложечку.

Старий мовчки впав на циновку.

— Укол, — сказав Айсман Вальтерові. — Дома нікого, інакше він подзвонив би у дзвіночок.

Через п’ять хвилин після уколу, зблизька заглядаючи в очі старому, який лежав на циновці, Айсман спитав:

— Іменем бога, скажіть мені, отче Чжу Ші, кому ви зараз хотіли дзвонити, коли пішли по воду?

— Містеру Ліму, — відповів Чжу Ші, дивлячись в обличчя Айсману величезними розширеними очима, що стали зовсім без зіниць, дуже блискучими. — Містеру

Відгуки про книгу Бомба для голови - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: