Контрольний укол - Іван Іванович Дубінін

Замовлення були, але Хижняк розумів, що потрібно трохи почекати. Та й підшукати заміну Коритіній. А тут у відділенні почали зникати коштовні речі, гроші. Надія Миколаївна своїм досвідченим оком відразу вичислила Наталію, нову медсестру. Підстерегла її і підім'яла під себе. Звичайно, їй не роз'яснювалося, що вбиватимуть хворих, ні, просто треба буде за вказівкою лікаря зробити додатковий укол.

Нарешті у відділенні створилися сприятливі умови: шеф кудись зник, Лопух був у трансі, а Риндіна заступала в нічні зміни. Та і треба було щось робити із хворою, яку вже замовили на вбивство: або виписувати, або…

Того вечора Риндіна раптом зажадала додаткової дози наркотику. «Немає! — відповів Хижняк, — зробиш справу — тоді й отримаєш». Все начебто ішло за планом, але плуталася під ногами Вікторія. А Наталія, побачивши, яким був результат після введення нею препарату, перелякалася і навідріз відмовилася співпрацювати далі. Довелося Риндіній самій робити заключний укол. І саме в цей момент у палаті раптом з'явилася ця докучлива медсестра! Від люті лікарка готова була ухекати і цю пронозу, але та вирвалася і кудись побігла. Та недалеко. У цей час Хижняк піднімався сходами у відділення, щоб проконтролювати ситуацію. Вікторія кидається до нього по допомогу. Доктор вмить зорієнтувався — позбавляє її свідомості і вводить наркотик. Наталію залякують, примушуючи мовчати. А з Надією Миколаївною вони вигадують план, у якому перекручують усе навпаки. Хижняк по телефону терміново викликає Рикова, і той таємно переправляє безпорадну медсестру до себе на дачу.

Та з нею треба було щось робити. Ще й Риков квапив: казав, що вже небезпечно тримати там дівчину — дружина, мовляв, про щось здогадується. Проте відпустити Вікторію — означало підписати собі смертний вирок. І Хижняк вирішує її прибрати. Вони їдуть з Риковим на дачу і на своє здивування застають там і Василя Васильовича Лопуха. «Ну що ж, — злорадствує чорний доктор, — одним ударом — усі проблеми!».

Але тут з'явилися ми, — скромно закінчив слідчий. — А далі все було справою техніки.

Усі сиділи мовчки, приголомшені почутим. А я дивився на свого докучливого, дійшлого знущальника, якого ще недавно терпіти не міг, і відчував на душі таку щиру вдячність, що аж сльози навернулися на очі. Його ж риси обличчя — раніше неприємні — стали мені такими милими, дорогими. Я встав і просто потиснув йому руку.

— А що ж сталося з нашим шефом? — нарешті подав голос і Ігор Петрович, який увесь цей час мовчки сприймав неймовірну для нього інформацію.

Касьянов потовкся у кріслі, зручно вмощуючись, і був, як завжди, непередбачуваний.

— Ця історія почалася ще в Африці. Там свого часу в одній із країн працював Віктор Тихонович Шерстюк. Але пропрацювавши там лише рік, доктор зазбирався додому, на батьківщину. Причиною усього стала його занадто ревнива дружина. Вона вимагала категорично: повертайся і все! Чи хтось із «доброзичливців» написав їй, що зв'язався, мовляв, Ваш неблаговірний з розпусною медсестрою, і просто жаль дивитися, як руйнується порядна родина; чи то її бурхлива фантазія малювала в уяві нестерпні картини. Коротше, питання було поставлене ребром: або вона, або Африка! Шерстюк вибрав дружину. Його колеги, скориставшись такою оказією, просили передати своїм рідним валюту. На той час були певні проблеми з передачею грошей на батьківщину. Сума зібралася пристойна.

— А як же я їх впізнаю? — хвилювався Віктор Тихонович.

— Не турбуйся, — заспокоювали його, — тебе обов'язково зустрінуть в аеропорту. Але дай про всяк випадок свій телефон і адресу.

Доля інколи таке виробляє з нами! І справді, вони таки розминулися! Літак затримався з вильотом на два дні, та і прилетів пізно вночі, так що його ніхто не зустрів. Мабуть, не дочекалися, бо всі були з інших міст.

— Пусте! — особливо не засмутився Шерстюк, — Зв'яжуся з хлопцями і залагоджу це питання.

Але вдома Віктора Тихоновича чекав черговий сюрприз його невгомонної дружини. Вона вже все вирішила і влаштувала: знайшла роботу в іншому місті і навіть домовилася за обмін квартири. Правда, якийсь хитромудрий, потрійний або навіть четвертний. Робити було нічого, довелося підкорятися. А потім — закрутився, завертівся у нових проблемах і про гроші згадав лише через якийсь час. Але так ніхто і не відгукнувся. Та і куди? Спочатку Віктора Тихоновича мучили докори сумління, він намагався щось зробити, але зв'язок було втрачено. А потім гроші дуже доречно згодилися. Він вже майже забув про цю історію, та одного дня, зовсім недавно, в його кабінет постукали.

— Дозвольте?

До кабінету увійшов якийсь незнайомий чоловік. «Напевно, родич когось із хворих», — вирішив Віктор Тихонович.

Відвідувач уважно поглянув на нього і повільно виголосив:

— Ну, здрастуй, докторе Вікторе.

Шерстюк похолов. Так його називали в африканській країні. Це був хірург з його шпиталю. Той не кинувся битися, не став з'ясовувати стосунки, а просто презирливо оглянув зляканого злодія і поставив ультиматум: протягом тижня повернути йому потрійну суму вкрадених грошей.

Як не намагався Віктор Тихонович, але зібрати таку кількість валюти він не зміг. При повторній зустрічі благав продовжити термін ще на місяць. Хірург погодився перенести термін повернення, але дав лише тиждень. Та вже через день у квартирі Шерстюків побували «гості». Він зрозумів, що йому не повірили і шукали схованку. А опісля (це було того дня, коли він відлушпетив Василя Васильовича) йому раптом зателефонували і викликали для розмови. Там його захопили і незабаром зажадали у його дружини викупу. Та в неї вистачило розуму звернутися до міліції. При передачі грошей африканського доктора і його помічників затримали.

Ось така історія, — закінчив слідчий.