Нескорена імператриця. Протистояння - Аманді Хоуп
Так господиня! – схвильовано підтвердила служниця. – Зараз я збігаю за водою та зроблю.
Дівчина вже повернулася бігти, як її зупинила тверда рука.
- Це не допоможе! - поряд, немов вистрибнувши з кущів, з'явився сам герцог Лабонт.
- Як ви примудрилися втекти від Елоїзи? - через силу посміхнулася Ліннея, намагаючись тримати себе в руках, щоб не виявити свого стану.
Домінік не відповів, навпаки, він помітив, що з нею щось не так.
Присівши навпочіпки, щоб бачити ближче її обличчя, запитав:
- Ви зараз відчуваєте сильний жар, думки плутаються, ніби у п'яної?
- Так, я здається перебрала з вином, - важко дихаючи, промовила дочка генерала.
Найбільше зараз їй хотілося зняти з себе сукню і поринути в холодну воду.
– Це не сп'яніння, – тривожно зауважив Домінік. – Це отруєння.
Дівчина звела на нього здивований погляд.
- Ліннея, нас з вами отруїли найсильнішим афродизіаком. Я вже не раз на собі відчував його дію, тому впізнав одразу. Ви видно вперше під його впливом, тому вам буде дуже погано.
- Чим? - У неї в голові не вкладалося все, що він сказав.
Та ще й мислити не могла ясно.
- Це удар у відповідь від Елоїзи? – все ж таки зробила вона правильний висновок.
- Думаю, так, - погодився Лабонт. – Вона нас обох опоїла. Отямилися б ми з вами завтра в чужих ліжках. Сумніваюсь, що разом.
- Але хіба афродизіак не збуджує? Я ж відчуваю занепад сил, - розмірковувала, ледве повертаючи язиком, немов сонна муха Ліннея.
- Це лише початок, - співчутливо пояснив Домінік і продовжив бадьорішим голосом. - Скоро ви відчуєте неймовірний приплив сил і абсолютну радість життя.
- Бадьорість – це добре, – флегматично зауважила дочка генерала. - А вам треба б бути обережнішим з Елоїзою, і не пити з її рук будь-що.
- Тут ви маєте рацію! - погодився герцог, його приплив сил уже відвідав, а всі почуття загострилися. Навіть на відстані він відчував дивовижний аромат дівчини.
- Гаразд ви, але коли я встигла випити цю гидоту? - розлютилася вона несподівано.
- Це я винна, пані, - подала тоненький голос Улла. - Євнух покликав мене, запитав чи не потрібна вам ковдра, адже в приміщенні прохолодно. Я відволіклася лише на хвилину, коли поверталася, побачила поряд з вами незнайому служницю, але не надала цьому значення.
Бідолаха мало не плакала.
- Улло, в цьому немає твоєї провини, я була надто безтурботна. Поринула у свої спогади...
- Дівчатка, давайте після з'ясуємо, хто винен, зараз інше питання, - перервав їхнї вибачення Домінік, але йому теж не дали закінчити.
- Що нам робити? - Ліннея з найзагубленішим виглядом звернулася до герцога.
Дівчина виглядала так мило і беззахисно, що йому хотілося притиснути її до себе, щоб заспокоїти. Але розуміючи, що через випиту отруту, одними обіймами все не скінчиться, стримався.
- У мене також немає варіантів, - відповів герцог. - Не чекав, що вона так скоро вийде із ув'язнення і почне діяти.
- Вона нас з вами обіграла, - підсумувала Ліна, зовсім п'яним голосом.
- Нам залишається одне – тікати! - схопив її за руку Домінік і допоміг підвестися. – Ще трохи й нас можна буде забирати тепленькими, або, швидше, гаряченькими.
- Бігти! – погодилася Ліннея.
- Я попереджу пана Белтрама, - подала голос Улла, розуміючи, що панам зараз не до цього.
- Так! – обернувся герцог. – І передай Андешу бути поряд із генералом, це наказ твоєї пані.
Ліна згідно кивнула. Її погляд уже блукав, ще трохи і здавалося, що вона впаде зовсім п'яна.
На цьому розійшлися. Домінік повів Ліннею на вихід таємними стежками, підозрюючи, що слуги Елоїзи вже їх шукають.
Вона ледве за ним пленталась, намагаючись не впасти.
- Ви зможете бігти? - спитав герцог, коли вони нарешті покинули сад і вийшли на відкритий простір.
- Так! – несподівано твердо відповіла дівчина.
Вона раптово відчула несподівану бадьорість у всьому тілі, і ладна була згорнути гори.
Герцог Лабонт лише посміхнувся. Дія афродизіаку набирала сили. Далі краще їм постійно рухатися, розганяючи кров по венах.
Міцніше стиснувши її долоню у своїй, чоловік рвонув уперед.