Пожежник - Джо Хілл

Вона не знала, чому зважилася на це. Їй хотілося відстрашити його халіганом, а не розкроїти череп. З відразою вона жбурнула халіган геть. Той упав у велику брудну калюжу на асфальті й засичав.

Знову крики. Вона побачила, як ще один пожежник промчав крізь пливку білу хмару диму й щез ліворуч від неї. Він промайнув, не побачивши їх.

Пожежник — її Пожежник — узяв її за лікоть. Інша його рука, права, звисала під дивним кутом; він стояв напівзігнутий, скривившись, немов бігун, що намагається перевести подих.

— З тобою все гаразд? — запитав він.

Вона витріщилася на нього, наче він заговорив якоюсь іноземною мовою.

— Джоне! Я... Я вдарила його халіганом.

— Ох, таки вдарила! Так бемкнуло, наче хтось у сталевий барабан вгатив, — він із захватом усміхнувся.

Хтось прокричав, здавалося, за кілька футів від них. Він озирнувся через плече, а коли знову поглянув на неї, усмішка майже зникла. Пожежник стиснув її плече.

— Ходімо, — провадив він. — Нам треба рушати. Допоможи забрати його куртку.

Коли він побачив, що вона не має жодного наміру наближатися до мерця, то відпустив її й побрів у дим. Не без труднощів схилився — крізь шок вона побачила, як напружується від болю його обличчя, — і узяв прим’ятий шолом. Коли чоловік знову глянув на Гарпер, та й досі стояла непорушно.

— Його куртка, Вілловз! — гукнув він до неї. — Та хутчіш уже.

Гарпер струснула головою. Вона не могла. Не могла навіть поглянути на нього. Вбила людину, розчавивши їй мозок, і все, на що їй тепер ставало сил, — не розплакатися, не впасти навколішки.

— Не зважай, — промовив він, і вперше, здавалося, був роздратований, злий на неї. Він зняв свою куртку — довелося докласти чималих зусиль, щоб обережно стягнути її з обвислої правої руки, — і, коли підійшов до неї, повісив куртку їй на плечі. Під низом у нього була чорна сорочка з якогось еластичного матеріалу та яскраво-жовті підтяжки.

Далі Пожежник спробував надягнути зім’ятий шолом їй на голову, та вона здригнулася, відступивши. Він простежив за її поглядом до тіла, що валялося на землі, і, здавалося, нарешті зрозумів.

— Ой, та заради бога, — мовив він. — Ти його не вбила. Слухай...

Він посунув чобіт Протигазнику до вуха й злегка штурхнув. Протигазник видав тихий, нещасний зойк.

— На ньому немає ані крові, ані мозку, тож надягай і допоможи мені, — сказав Пожежник, і цього разу Гарпер дозволила йому надіти шолом собі на голову. Він відступив від неї, окинув оком і знову усміхнувся. — Що ж! Оце ти в нас ідеальна маленька пожежниця!

А тоді його ноги підкосилися.

12

Гарпер упіймала його, обхопивши за пояс до того, як він упав навколішки. Пожежник повис у неї на руках. І поки вони совалися п’яними колами, мугикав не до ладу бадьору мелодію.

— Це що?

— «The Hooters»! «And We Danced»![70] — майже проспівав він. — Загублений скарб кращих часів, пори джинсів-варенок та кумедних зачісок. Тобі подобається музика вісімдесятих, сестро Вілловз?

— Може, поговоримо про олдскульний музон якось іншим разом?

— Що? Що? Олдскульний музон? Мене вже й так у ребра копнули, а тепер ти ще й серце мені по живому рвеш.

— Гей! — гукнув хтось до них, наближаючись крізь дим. Гарпер глянула повз Джона й побачила іншого Протигазника, що прямував до них, ще кремезнішого за попереднього. — З вами все гаразд?

Гарпер зрозуміла, що крізь пливкі клуби диму він прийняв їх за пожежників.

— Він утік! Той гад! Той гандон, що нагнав диму! — загорлав Джон, і в його голосі не було чути ані крихти акценту. — Відгамселив нас і побіг он туди!

Він тицьнув пальцем кудись повз Гарпер, крізь потоки пари.

— От же ж вишкребок... знову цей вишкребок, — промовив другий Протигазник.

— У нас, чорт, поранений! — прокричав Джон, вказуючи на першого Протигазника, розпростертого на землі. — Чорт, чорт, бляха!

Гарпер закортіло штурхнути його ліктем під ребра, але він би навряд це витримав.

— Давайте, забирайтеся нахрін звідси, — промовив другий Протигазник. — Обидвоє. Тікайте з цього чортового диму. Я потурбуюся про нього.

Їй довелося підтримувати Джона, обхопивши його рукою за стан та підпираючи плечима. Вони прокульгали кілька кроків, а тоді другий Протигазник закричав їй услід:

— Гей! Чекайте!

Вона змусила себе озирнутися, опустивши очі.

Другий Протигазник простягнув піднятий халіган.

— Бери! Тут дохріна люду гасає. Не вистачало б ще, аби хтось зашпортався і коліном на кляту сокиру напоровся.

— Слушно. Дякую, — відказала вона, а тоді додала «Чорт» для переконливості.

Метал і досі пашів — долоня болісно поколювала, коли вона взялася за нього, — проте холодна вода з землі достатньо знизила температуру, тож вона могла втримати халіган, нічим не обгортаючи руки. Гарпер взялася за нього і смикнула, але якусь мить інший Протигазник не відпускав інший кінець. Крізь скельця протигаза вона помітила, як його брови поповзли вгору. Він вдивлявся в них обох — справді вдивлявся — мабуть, вперше. Цілком ймовірно, він думав, що пожежниць було всього нічого — так мало, що він усіх і кожну знав по імені, і раптом до нього дійшло, що її зовсім не пригадує. За мить він висмикне халіган їй з рук і кинеться на них.

Вогкий білий дим клубочився довкола, вимальовуючи обриси примар.

Другий Протигазник відпустив халіган і розвернувся, хитаючи головою. Він припав на одне коліно біля чоловіка на землі.

— Сестро Вілловз, — пробурмотів Джон, і вона зрозуміла, що можна вже рушати.

Гарпер вела його крізь дим. Повз них пробігали чоловіки, прямуючи в інший бік, вигукуючи один до одного.

— Він сказав «знову цей вишкребок», — промовила вона, схилившись, щоб тихо говорити чоловіку на вухо. — І багато ночей ти проводиш, вганяючи пожежну частину в істерику своїми вигадливими актами підпалів?

— Кожному потрібне хобі, — відказав він.

Пройшовши крізь дим, вони дісталися парковки. Зліва, менш ніж за сотню кроків від них, височіло Управління поліції Портсмута. Дим білою хмарою зібгався у височенну стіну, що заступила переправу й весь Ставок Саут-Мілл позаду них.

Вони вийшли поблизу одного з вогнищ. Воно клекотало. Цей звук неминуче наштовхував на думки про лють, і вперше Гарпер подумалася, чи може полум’я ненавидіти... абсурдне, дитяче судження, яке, втім, їй не вдавалося відкинути.

Правоохоронці юрмилися одразу за подвійними скляними дверима, що вели до відділку поліції. Гарпер та Джон виринули з заволоки біля копа з круглим, невинним веснянкуватим обличчям, одягнутого в чорне пончо та чорні гумові рукавиці. На них він навіть не глянув, лиш витріщався на дим. Гарпер здалося, що губи