Картковий будинок - Майкл Доббс

— Я вже думала. І якщо ти не надрукуєш мою статтю, я звільняюся. Тут і зараз.

М’які слова перетворилися на сталь.

— В такому разі нагадаю тобі, що ти підписувала трудовий договір, де є умова, що ти маєш попередити мене за три місяці. В ньому також обумовлено, що до закінчення того часу ми зберігаємо ексклюзивні права на всю твою журналістську роботу. Якщо вже ти наполягаєш, ми виконаємо цю умову, якщо необхідно, то й у суді, а це зруйнує твою кар’єру раз і на завжди. Визнай, Меті, твою статтю не надрукують ні тут, ні деінде. Не дурій, прийми пропозицію. Це найкраще, що ти отримаєш.

Раптово вона побачила обличчя свого дідуся: як він усміхається, дивлячись на неї, а вона скрутилася біля його ніг перед коминком.

«Ти шкідник, моя маленька Меті, завжди ставиш питання, питання, питання».

«Але ж я хочу знати, фарфар[40]».

Тож її дідусь розповів їй про те, як він вирушив з рибальського селища на норвезькому фіорді у погоні за свободою, залишивши все позаду, знаючи, що раз уже почавши, він ніколи не зможе повернутися.

«Я знав, що чекає на мене,— сказав він.— Жахливі речі. Німецькі патрульні човни, мінні поля і близько тисячі миль штормового моря».

«То чому ж ти це зробив?»

«Бо на мене також чекала найжахливіша і найпрекрасніша річ з-поміж усіх. Майбутнє»,— він засміявся і поцілував її кучері.

А зараз вона зібрала аркуші з Престонового столу, склала їх в акуратний стос, потім повільно розірвала надвоє, й вони полетіли йому на коліна.

— Ти можеш стримати слова, Ґреве. Але ти не стримаєш правди, ти їй не володар. Я не впевнена, що ти здатен це визнати.

Цього разу вона грюкнула дверима.

Розділ тридцять другий

Політики дуже схожі на пристаркуватих письменників і старих жінок. Небезпечна фаза у їхньому житті починається, коли їх більше не вдовольняє повага друзів і вони вимагають лестощів від публіки.

Неділя, 14 листопада —

понеділок, 15 листопада

Слідом за катастрофічним опитуванням від «Кронікла» і відставкою Колінґриджа, Уркгарт написав усім своїм колегам-парламентарям на правах головного організатора:

Під час виборчої кампанії на вас, безсумнівно, виходитимуть газети, а фахівці з опитування громадськості спробують отримати вашу думку щодо того, якого кандидата ви будете підтримувати. Я хотів би закликати вас не відповідати. В кращому разі, ці опитування можуть лише підірвати належне проведення таємного голосування. В гіршому — їх буде використано для завдання шкоди. Ми можемо обійтися без вогненних заголовків та іноземних коментарів. Найкращий спосіб послужити інтересам партії — це відмовитися від співучасті у таких справах.

Більшість була невимовно рада прийняти його пораду, та зазвичай вважається, що принаймні третина парламентарів за своїм характером не в змозі змовчати ні про що, навіть про державні таємниці. Як результат, менше сорока відсотків з 337 членів парламенту з правом голосу на виборах лідера відповіли на надокучливі телефонні дзвінки від опитувачів, які представляли дві недільні газети. Це створило враження, ніби партія досі далека від ухвалення спільного рішення. Ба більше, думки тих, хто таки відповів, також не дуже допомогли. Семюел був попереду, та лише ледве-ледве — «в межах статистичної похибки», за словами фахівців. Вултон, Маккензі та Ерл йшли ніздря в ніздрю, а четверо інших кандидатів повисовували голови над парапетом значно позаду.

Висновки, які напрошувалися з таких фактів, всього за чотири дні до завершення висування кандидатів, були непевні, та це, здавалося, не турбувало тих, хто писав заголовки.

«СЕМЮЕЛ ПОСЛИЗНУВСЯ І ВТРАТИВ КОЛИШНЮ ПЕРЕВАГУ»,— ревів «Мейл» у неділю, тоді як «Обзервер» так само нестримано заявляв, що «У ПАРТІЇ БЕЗЛАД, ОПИТУВАННЯ ВИЯВИЛО НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ».

Незворотнім наслідком став шквал редакційних статей, які критикували як самих кандидатів, так і їхні кампанії. «Наша країна має право очікувати від правлячої партії більшого, ніж вовтузні тхорів у мішку,— заспівував „Сандей експрес“.— Певно, що ми спостерігаємо правлячу партію, у якої зрештою скінчились ідеї і здатність вести за собою після надто довгого перебування при владі».

Випуск «Кронікла» наступного ранку мав вирішити все. Всього за три дні до завершення висування «Кронікл» порушив власний звичай, і вперше у своїй історії газета вийшла з редакційною статтею на першій шпальті. Наклад було збільшено, а примірники доставлено до лондонських адрес усіх членів парламенту. Щоб думку газети почули у вестмінстерських коридорах, «Кронікл» не стримував своїх ударів:

Наша газета послідовно підтримувала уряд, не через сліпе упередження, а тому що ми відчували: він служить інтересам країни краще, ніж усі інші. В роки Тетчер наше переконання неабияк підтримувалося досягнутим прогресом, але в останні місяці ми почали відчувати, що Генрі Колінґридж не є найкращим лідером, щоб написати наступний розділ. Саме тому ми й підтримали його рішення піти у відставку.

Та нестача твердості, продемонстрована теперішніми претендентами на його посаду, загрожує поверненням до колишньої слабкості й невизначеності, які, як ми сподівалися, навіки лишилися в минулому.

Замість рішучої руки, яка потрібна нам для зміцнення економічного і соціального поступу останніх років, нам пропонують вибір між молодою недосвідченістю, боротьбою за навколишнє середовище й нерозсудливими висловами на межі расової нетерпимості. Такий вибір не є добрим. Нам потрібен зрілий і розсудливий лідер, який довів свою здатність працювати з усіма своїми колегами.

У партії є щонайменше одна старша фігура, яка володіє всіма цими якостями і яка в останні тижні мало не самотужки підтримувала статус уряду, засвідчивши, що ця особа здатна відкласти вбік свої особисті амбіції заради ширших інтересів своєї партії.

Цей представник партії оголосив, що не має наміру вступати у виборчі перегони, та в нього досі є час передумати, поки в четвер не завершиться висування кандидатів. Ми віримо, це буде в найкращих інтересах партії, якщо головний організатор, Френсис Уркгарт, балотуватиметься на лідерство. Ми віримо, це буде в ширших інтересах усієї країни, якщо його оберуть.

Така підтримка стала ніби рятувальним човном, що проривається крізь розбурхане море. Коли Уркгарт вийшов зі свого будинку на Кембридж-стріт о 8:10 ранку, там уже вирувала юрба журналістів, щоб привітати його. Доти він чекав за дверима, щоб вийти саме вчасно і дати змогу програмі радіо ВВС «Сьогодні» та всім ранковим телеканалам показати його наживо.