Сицилієць - Маріо Пьюзо

місяць він став у Монтелепре легендою, адже не цурався важкої роботи: допомагав фермерам збирати врожай, напоумлював малих розбишак на вулицях, заходив до старих жінок, щоб вислухати їхню сповідь. Тож коли одного недільного ранку він стояв біля церкви після меси, Марія Ломбардо Ґільяно не здивувалася, що він зупинив її й спитав, чи може чимось допомогти її синові.

— Звісно ж, ви хвилюєтеся за його безсмертну душу, — сказав отець Додана. — Коли він навідається до вас наступного разу, відправте його до мене, нехай сповідається.

Марія Ломбардо не любила священиків, хоч і була побожна. Але ця людина вразила її. Вона знала, що Турі нізащо не буде сповідатися, але йому може стати в пригоді людина Божа, прихильна до його справи. Тож Марія сказала священикові, що перекаже синові його пропозицію.

— Я б навіть у гори пішов, щоб йому допомогти, — сказав отець Додана. — Перекажіть це йому. Моє єдине завдання — рятувати душі, яким загрожує пекло. Те, що роблять інші, — їхня справа.

Турі Ґільяно навідався до матері через тиждень. Вона спонукала його сходити до священика й сповідатися. Можливо, отець Додана причастить його. Їй було б простіше, якби її синові відпустили гріхи.

Це було дивно для його матері, але Турі Ґільяно дуже зацікавила ця пропозиція. Він погодився зустрітися зі священиком і відправив Аспану Пішотту до церкви, щоб привести його до будинку Ґільяно. Як він і підозрював, коли отець Додана прийшов, він виявився надто активним, надто жвавим і надто вже спочутливим щодо справи Ґільяно.

— Сину мій, — мовив отець Додана, — я вислухаю твою сповідь у тиші твоєї спальні, а тоді причащу тебе. У мене все із собою.

Він поплескав по дерев’яній скриньці, яку ніс під пахвою.

— Твоя душа стане чистою, як у твоєї матері, і якщо тебе спіткає якесь лихо, ти опинишся просто на небесах.

— Я приготую вам зі святим отцем кави та чогось поїсти, — сказала Марія Ломбардо й вийшла до кухні.

— Можете сповідати мене тут, — з усмішкою мовив Турі Ґільяно.

Отець Додана зиркнув на Аспану Пішотту.

— Твоєму другові доведеться вийти, — сказав він.

Турі розреготався.

— Мої гріхи — справа публічна, про них усі газети пишуть. І душа моя чиста за одним винятком. Мушу зізнатись у тому, що я вкрай підозрілий, тому хотів би подивитися, що у вас у тій скриньці.

— Облатки для причастя, — відповів святий отець. — Зараз покажу тобі.

Він почав відкривати скриньку, і тієї ж миті Пішотта притиснув свого пістолета до його потилиці. Ґільяно забрав у священика коробку. Вони на мить ззирнулися. Ґільяно відкрив скриньку. З оксамитової подушки йому в обличчя блищав темно-синій пістолет.

Пішотта побачив, як його друг зблід на виду, його очі зі срібним ореолом почорніли від люті.

Ґільяно опустив кришку скриньки й подивився на священика.

— Гадаю, слід нам піти до церкви й помолитися разом, — сказав він. — Ми помолимося за вас і за Кінтану. Помолимося Богу, щоб він очистив серце Кінтани від зла, а ваше — від жадоби. Скільки він вам обіцяв?

Отець Додана не переймався: інших потенційних убивць так легко відпускали. Він знизав плечима й посміхнувся.

— Урядову нагороду й ще п’ять мільйонів лір.

— Хороша ціна, — погодився Ґільяно. — Я не звинувачую вас у тому, що ви хотіли заробити. Але ви обдурили мою матір, а цього я пробачити не можу. Ви справжній священик?

— Я? — зневажливо перепитав отець Додана. — Та ніколи. Але я думав, що мене ніхто не запідозрить.

Вони втрьох пройшли вулицею — Ґільяно з дерев’яною скринькою, Пішотта позаду. Увійшли до церкви. Ґільяно поставив отця Додану на коліна перед вівтарем, тоді дістав пістолета з коробки.

— Маєш хвилину помолитися, — сказав він.

Наступного ранку Ґвідо Кінтана збирався до каварні на ранкову каву. Коли він відчинив двері будинку, щось велике закрило йому вранішнє світло. Наступної миті, мало не збивши його з ніг, усередину впав велетенський грубий дерев’яний хрест. До нього було прибите продірявлене кулями тіло отця Додани.

Дон Кроче обмірковував ці невдачі. Кінтану попереджали. Він мусить присвятити себе своїм обов’язкам мера або Монтелепре перейде на самоврядування. Було зрозуміло, що Ґільяно урвався терпець і він може розпочати повноцінну війну з «друзями». Дон Кроче бачив упевненість майстра в тому, як він покарав Додану. Лишився тільки один удар, і він мусить вдатися. Дон Кроче знав, що має нарешті виступити проти нього. Тож, попри свій погляд і бажання, він викликав свого найнадійнішого вбивцю — такого собі Стефана Андоліні, відомого як Fra Diavalo.

Розділ 14

Кількість вояків у гарнізоні Монтелепре зросла до сотні карабінерів, і в ті рідкісні дні, коли Ґільяно прокрадався до міста, щоб провести вечір із родиною, він відчував постійний страх від того, що вони налетять на їхній дім.

Одного такого вечора, поки він слухав, як його батько розповідає про старі часи в Америці, йому дещо спало на думку. Сальваторе-старший пив вино й обмінювався байками з давнім вірним другом, який теж був в Америці, повернувся до Сицилії разом із ним, і тепер вони по- доброму докоряли один одному за те, що були такі дурні. Цей товариш, тесля на ім’я Альфіо Доріо, нагадав батькові