Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн
Від переляку я скрикнула і забилася в полоні міцних рук, як поранений птах у путах.
- Шшш, тихіше, леді, що з вами? – на мене стурбовано дивилися ясні блакитні очі. Я похолола, роздивившись перед собою третього принца.
Що він тут робить?
Від страху я не змогла вимовити жодного слова, а чоловік міцно тримав мене за плечі, зазираючи в очі. Поруч щипав траву білий жеребець.
- Ласочка моя, куди ти сховалася? Я ж тебе знайду, спіймаю і все одно будеш моєю, - пролунав голос Болдра зовсім близько, і я здивувалася тому, як він мене ще не наздогнав.
Асгейр здивовано глянув мені за спину, потім знову на мене і рішуче обернув мене, а потім несильно штовхнув. Я рефлекторно зробила крок назад, а чоловік ще й голову мою нахилив, допомагаючи забратися в щілину, що утворилася в стовбурі величезного дерева від удару блискавки. Нічого не розуміючи, я забилася у вузьку виїмку якнайглибше і підібрала сукню. А імпровізований вхід у моє укриття закрив своєю спиною Білий Кат.
- Брате? – здивовано запитав Болдр.- Що ти тут робиш?
- Їхав перевірити як твої успіхи у полюванні. За ким женешся?
- За ласкою, - безтурботно відповів принц. - Сіре хутро, мила мордочка і дуже хитрі очі. Чи не бачив тут таку?
- Ласки білі або каштанові, - з погрозою повідомив мій несподіваний рятівник. - Тобі варто спочатку вивчити теорію, а лише тоді переходити до практики. Де твоя охорона, Болдре, чому ти сам? Чи ти забув, що знаходишся на території колишньої Ольдовії й мало хто тут бажає завойовникам щастя та здоров'я.
- Я був не сам, - навіть по голосу я впізнала цю хитру усмішку другого принца. - І нічого не забув, але моя здобич надто ляклива і гордовита. Треба було вполювати її самому. То ти точно нікого не бачив? Тоді я, мабуть, піду.
- Іди, - схвалив рішення брата Кат, а я облегшено прикрила очі.
Через пару хвилин вхід у схованку звільнився, й Асгейр простягнув мені руку, допомагаючи вибратися. Не встигла я подякувати, як він суворо запитав:
- Якого шиха ви тут влаштували?
- Це наші справи зі світлим лордом, - невпевнено відповіла я, старанно обтрушуючи сукню, хоча було очевидно, що вона безповоротно зіпсована.
- Ваші справи? - роздратовано, але дуже тихо перепитав чоловік. - Ви обіцяли мені поводити себе стримано й остерігатися мого брата, а що я бачу, приїхавши на ваше полювання? Герцогиня і другий принц Мілаїри бігають один за одним по лісу, наче маленькі діти. Що від вас вимагав Болдр? А, ших тебе...
Від останнього шипіння я підвела голову на Гунара, але він знову схопив мене і засунув собі за спину. На відстані п'ятнадцяти кроків від нас з-за ялинок вийшов другий принц. Я ахнула, а жовті очі тільки по-хижацьки звузилися. Брюнет цокнув язиком:
- Ти збрехав мені, брате?
- Це брехня задля порятунку. Іди до табору, Болдр. Не наближайся до цієї леді.
- Асгейр, - заскиглив чоловік, ніби вибаглива дитина, повільно рухаючись до нас. - Передай мені дівчинку, у мене час закінчується.
- Ти звертаєшся до герцогині, брате. Вияви повагу.
- Звичайно-звичайно. Ласочка, чи до мене, я покажу тобі, як вміють поважати мілаїрські чоловіки.
Я озирнулася, прикидаючи куди бігти. Довгоногий принц явно швидше за мене, так ще й мої кінцівки плутаються в сукні. Аж раптом Асгейр загарчав:
- Відійди, Болдр! - і чоловік оголив свій меч.
- Асгейре, ти що... - перелякано витріщився на брата принц, лице його перемінилося, а погляд вчепився у сталь.
- В бік! - голосно скомандував маршал.
Я обернулася здивувавшись. Невже Кат вирішив погрожувати брату мечем?
І в цей же момент побачила кабана. Величезна туша рухалася прямо на принца. З пащі звіра капала сірувата слина. Бідолашний навряд чи розбирав дорогу, але був явно злий і націлився на мілаїрця, який стояв до нього спиною. Те, що звір хворий, було ясно з першого погляду.
Болдр озирнувся, за секунду зрозумів причину крику Асгейра і відразу ж метнувся вбік, скинувши руки в захисному жесті. Звір кинувся слідом, наче тільки чекав різкого руху.
Асгейр подався вперед, але він ніяк не встиг би добігти до кабана, і тоді Кат швидко перехопив свій меч і жбурнув його, наче спис.
Це сталося так швидко, що я навіть не встигла нічого зрозуміти. Тільки злякано скрикнула, а потім туша кабана впала на бік. Звір захрипів, завозив лапками у повітрі. А я лише дивилася на меч, що увійшов наполовину до кнурового боку.
Це ж яку силу потрібно мати для того, щоб зробити подібне?
У цей момент пролунав протяжний звук рогу.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно