Моя кузина Рейчел - Дафна дю Мор'є

плечі, ті ласкаві доторки до моєї потилиці, коли вона проходила повз моє крісло і говорила без упину про сад чи про інші практичні моменти, змушували моє серце шалено битися, і його неможливо було заспокоїти. Стежити за її ходою було справжнісінькою насолодою, іноді я навіть гадав, а що, як вона навмисно встає з крісла, підходить до вікна, торкається штор, стоїть там, не опускаючи руки, дивиться на галявину, позаяк знає — мої очі пильно за нею стежать. Вона вимовляла моє ім’я Філіп якось особливо, по-своєму. Для інших це завжди було коротке, обрізане слово, з акцентом на останній літері, а вона навмисно розтягувала «л», повільно, так, що я вловлював нову інтонацію, яка дуже мені подобалася. Малим хлоп’ям я завжди мріяв, щоб мене називали Емброузом, і це бажання лишилося, гадаю, дотепер. Та нарешті мені почало подобатися, що моє ім’я куди давніше за його. Коли робітники привезли нові свинцеві труби для відведення води з даху і приладнали до них жолобки, я відчув дивну гордість, поглянувши на маленьку пластину внизу, з маркуванням «Ф. Е.» та датою, а ще нижче — з левом, який був частиною материного герба. Здавалося, ніби я вклав частинку себе в майбутнє. І Рейчел, стоячи поруч, узяла мене за руку та сказала:

— Досі я не знала, що ви здатні пишатися. За це я люблю вас ще більше.

Так, я пишався… і водночас відчував, як мене покидає порожнеча.

Отже, роботи тривали як у будинку, так і в саду. Настали перші дні весни і принесли з собою суміш муки та захвату. З першим промінням сонця під нашими вікнами заводили пісню зяблик та дрізд, пробуджуючи Рейчел та мене самого зі сну. Ми говорили про це, зустрічаючись опівдні. Спочатку сонце показувалося в її кімнаті, зі східного боку будинку, і кидало косий промінь їй на подушку крізь незапнуте шторами вікно. У мене воно з’являлося пізніше, коли я вже одягався. Я висувався у вікно, дивився на луги та на море, бачив, як коні з плугом забираються на віддалений пагорб і над ними колами шугають чайки, а на пасовищі, ближче до будинку, пасуться вівці з ягнятами, затишно притискаючись одне до одного. Кулики, повертаючись із теплих країв, з’являлися маленькою хмаркою, тріпочучи крильми. Скоро вони знайдуть собі пари, і самці злітатимуть у височінь та стрімко падатимуть униз у захопливім танку. На березі свистіли кроншнепи, а сороки, чорно-білі, немов священики, поважно сновигали між водоростей у пошуках сніданку. І повітря під вранішнім сонцем було особливе, з солонуватою родзинкою.

І саме такого ранку Сікомб підійшов до мене та сказав, що Сем Бейт з Іст-Лоджа, який захворів та не вставав із ліжка, дуже хотів, щоб я приїхав і зустрівся з ним, оскільки мав для мене дещо вкрай важливе. Він натякав, що це «щось» було настільки цінним, що він не міг передати його своїм сином чи донькою. Я замислився. Люди в нашім краї завжди отримують насолоду від таких таємниць із найменшого приводу. Так чи інакше, по обіді я піднявся алеєю до воріт, до перетину чотирьох доріг, і завернув до його будиночка. Сем сидів на ліжку, а перед ним на ковдрі лежав один із сюртуків, що належали Емброузові, який ми подарували йому на Різдво. Я впізнав його, це був світлий сюртук, який Емброуз, певно, купив на випадок спекотного дня на континенті.

— Отже, Семе, — сказав я, — шкода бачити тебе в ліжку. Що сталося?

— Та все той самий кашель, містере Філіпе, сер, від якого я щовесни страждаю, — відповів чоловік. — Мій батько хворів так само, якось цей кашель забере мене в могилу, як колись забрав і його.

— Які дурниці, Семе, — промовив я йому, — це старі казки, ніби те, що вбило батька, вб’є і сина.

Сем Бейт похитав головою.

— Це правда, сер, — сказав він, — і ви самі це прекрасно знаєте. Як щодо містера Емброуза і його батька, старого джентльмена, вашого дядька? Хвороба мозку вбила їх обох. Проти природи не підеш. Я помічав таке і в худоби.

Я нічого не відповів, гадаючи, звідки Сем міг знати, від якої хвороби помер Емброуз. Я нікому не розповідав. Дивовижно, як чутки розходяться нашою місциною.

— Вам варто надіслати доньку до місіс Ешлі, попросити настоянку від кашлю, — сказав я йому. — Вона добре знається на таких речах. Евкаліптова олія — один з її лікарських засобів.

— Обов’язково, містере Філіпе, обов’язково, — відповів він мені, — та спершу, мені здалося, краще покликати вас самого, з приводу листа.

Він понизив голос і видавався дуже серйозним та схвильованим.

— Якого листа, Семе?

— Містере Філіпе, — відповів він, — на Різдво ви з місіс Ешлі сердечно вручили нам одяг, який належав колишньому господареві. І як ми всі пишаємося, що кожен із нас отримав порівну. Так от, перед вами на ліжку сюртук, який мені подарували.

Він змовк і торкнувся сюртука з тим же трепетом, з яким отримував його на Різдво.

— Я приніс сюртук сюди, сер, того ж вечора, — продовжив Сем, — і сказав своїй доньці, що якби в нас була скляна скриня, ми поклали б його туди, та вона відказала, щоб я не молов дурниць, сюртук подарували для того, щоб носити, та я його не вдягну, містере Філіпе. Це було б надто самовпевнено з мого боку, якщо ви розумієте, сер. Отже, я сховав його до шафи, он туди, і час від часу діставав, роздивлявся та ховав назад. І от, коли на мене напав цей кашель і я зліг у ліжко, не знаю, як це трапилося, та мені раптом захотілося приміряти сюртук. Просто сидячи в ліжку, ось так, як зараз перед вами. Сюртук дуже легенький та прикриває спину. Ну, я його, значить, і вдягнув, містере Філіпе, оце вчора перший раз. Саме тоді я й знайшов лист.

Він зупинився і, покопирсавшись під подушкою, дістав пакуночок.

— А сталося, містере Філіпе, от що, — сказав він. — Лист, певно, запав усередину, між підкладкою і тканиною. Коли сюртук складали чи пакували, листа важко було помітити. На це здатен тільки хтось такий, як я, хто б розгладжував його руками, дивуючись та радіючи. Я відчув хрускіт усередині й наважився прорізати підкладку ножем. І ось він, сер. Лист, ясно, мов день. Запечатаний і адресований вам від самого містера Емброуза. Я знаю його почерк здавна. Знайшовши його, сер, я був просто шокований. Здавалося, бачте, ніби я знайшов послання від покійника.

Він дав мені листа. Так, він мав рацію. Лист був адресований