Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

— Я теж про це думав, — Матвій зробив паузу. — Не хочу, щоб ти була сама ввечері. Приїдеш до мене в готель?

— Я краще попрацюю у тебе вдома.

— Минулого разу я дуже пошкодував, що залишив тебе саму.

— Цього разу все буде добре, — запевнила його Ксюша. — Та й погода гарна.

— Браслет не знайшла?

— Ні. Але я точно загубила його в «Sky». Того дня я фотографувала лише номери, — Ксюша зітхнула. — Хоч би знайшовся! Це подарунок батьків, особлива річ.

— Я пообіцяв премію тому, хто його знайде, — Матвій на секунду замовк. — Мушу йти. Ксюш, може все ж таки приїдеш до мене в готель?

— Щоб відволікати тебе від роботи? Ні, я буду вдома. А ти працюй і не хвилюйся за мене.

Дорога до будинку Матвія у спокійному темпі зайняла пів години. Опинившись у передпокої, Ксюша зняла взуття, увійшла до вітальні та сіла на канапу. Телефон в сумці знову озвався наполегливим дзвоном. Побачивши на екрані гаджету ім’я начальниці, Ксюша взяла слухавку:

— Добрий день, Христино Дмитрівно!

— Привіт, Ксюш! — почувся в динаміку жіночий голос. — Ну як там твоя робота?

— На фінішній прямій.

— Супер! Ти чудово попрацювала! Можна замовляти квиток додому?

Ксюша трохи розгубилася. Вона не казала начальниці про свій роман з Матвієм і не збиралася робити цього. Але треба вигадати якусь причину, щоб затриматися. Не можна ж просто так поїхати!

— Ем… Христино Дмитрівно! — Ксюша зробила паузу та перевела подих. — Можна мені ще трохи пожити в Одесі? Так не хочеться їхати звідси.

— А я думала, що ти вже додому хочеш, — засміялася Христина. — Звісно, Ксюш! Якщо хочеш ще трохи відпочити, то залишайся. Ти заслужила відпустку після відрядження. Хочеш я з замовником поговорю, щоб він тебе не виселяв?

— Ні, я сама. Дякую!

— Та немає за що, — в динаміку на пару секунд повисла тиша. — Ксюш, я думала поговорити після твого повернення. Але якщо ти затримуєшся…

— Про що поговорити?

— Минулого тижня до мене твій Єгор приходив. Таке тут влаштував… — Христина тихо зітхнула. — Вимагав сказати, куди ти поїхала.

— Ви не сказали йому, де я? — серце Ксюші стало свинцевим, відмовляючись битися в грудях і від цього навіть стало важкувато дихати.

— Ні, — заспокоїла її Христина. — Слухай, я не розумію… Як ти могла збиратися заміж за такого жахливого типа? Сподіваюся, це не через його гроші та родинні зв’язки?

— Єгор вправно маскувався під нормальну людину.

— Нормальність — це точно не про нього! Ну добре, Ксюш! Чекатиму від тебе оброблені картинки! А коли зберешся додому, дай знати.

Завершивши розмову з начальницею, Ксюша поклала слухавку та стала похмурою. Єгор взявся за Христину. Такими темпами, він і до батьків скоро добереться. Що буде з матір’ю, якщо вона дізнається про борг? Ця новина може викликати ще гіршу реакцію, ніж звістка про коханку та скасування весілля. Єгор не відчепиться, тож треба терміново щось робити. Але що?

Ксюша відчинила скляні двері вітальні та вийшла на залитий сонячними променями пляж, прямуючи до моря. Солоні хвилі м’яко набігали на берег і ластилися до нього, наче кошенята. Ксюша сіла на гарячий пісок біля самої води та перевела погляд на обрій. Цей пляж так полюбився їй за час перебування в Одесі! Тут тепер живе стільки смачних спогадів, подарованих Матвієм. Цей чоловік став таким рідним. Але він нічого не знає про Єгора… Мабуть, настав час все розповісти. Матвій мусить знати про її минуле. Тільки після цього можна буде нормально обговорити, що робити далі. Ксюша відчула полегшення, прийнявши таке рішення.

Повернувшись у будинок, дівчина сіла за обробку відзнятого матеріалу. О сьомій вечора приїхав водій готелю Артем і привіз пакет з вечерею. Цей жест турботи викликав у Ксюші посмішку. Матвій чудово знає, що холодильник забитий продуктами. Але все ж таки потурбувався про те, щоб їй не довелося витрачати час на готування. Мабуть, кожна жінка мріє про такого чоловіка. 

Після вечері Ксюша продовжила роботу. На море опустився тихий вечір, що огорнув пляж прохолодними сутінками. А о пів на десяту в передпокої нарешті почулося характерне клацання ключа. Ксюша зраділа та побігла зустрічати Матвія. Проте він перехопив її вже в коридорі, вправно упіймавши у свої обійми та простягнувши ароматний букет рожевих троянд.

— Дякую! — посміхнулася Ксюша.

Не випускаючи дівчину з обіймів, Матвій завів її до вітальні. А потім забрав квіти, поклав їх на канапу та ще міцніше обійняв Ксюшу, накриваючи її губи ніжним поцілунком. Дівчина з насолодою заплющила очі та здалася в полон теплих рук, які так добре вміли вгамовувати будь-які хвилювання. Матвій смакував поцілунок довго, а потім повільно відсторонився та посміхнувся.

— Я страшенно скучив, моя ніжність! — прошепотів він.

— Я теж скучила, — тихо зізналася Ксюша.

— Я багато думав над тим, що нам робити далі. Не хочу бути далеко від тебе. І бачу лише один вихід, — долоня Матвія піднялася до обличчя дівчини та лагідно накрила її щоку. — Ксюш… Переїзди до мене в Одесу.