Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Блазень! — Яна тицьнула Сергія кулаком в живіт. — Це в тебе галюцинації після чергування. Треба ж таке придумати — сріблясті цятки!

Але настрій у неї покращився, і Яна посміхнулася.

— А тепер поголубішали! Або як там правильно?

— Я ж казала: галюцинації.

— Полегшало?

— Так.

Чому вона не закохалася в Сергія? Він такий милий, турботливий, такий відповідальний лікар і батько. На жаль, серцю не накажеш.

* * *

Сергій стояв в отворі дверей і проводжав поглядом тендітну фігурку. Він не відмовив собі в задоволенні помилуватися довгими стрункими ніжками та зітхнув.

Якби вони не товаришували настільки довго, він, не замислюючись, запросив би Яну на справжнє побачення, але Сергій не хотів ризикувати їхніми чудовими стосунками. А раптом нічого не вийде?

Гарна, розумна, приваблива, вона дуже подобалася йому, але... Сергій Вороний, як розсудлива людина, вірніше став таким після розлучення, розумів — на милування нема силування.

А Дубовський — таки дурень. Таку дівчину не розгледів.

Вороний розправив плечі та повільною ходою рушив у бік медсестринського поста. Там метушилися дві молоденькі практикантки. Вони вже помітили наближення симпатичного лікаря та хихотіли, кидаючи кокетливі погляди в його бік.

Що ж, після такого важкого чергування можна трохи й пофліртувати. Сергій зобразив на обличчі лукаву посмішку, а його хода стала ще більш ледачою.