Українська література » » Лев'яча грива - Артур Конан Дойль

Лев'яча грива - Артур Конан Дойль

---
Читаємо онлайн Лев'яча грива - Артур Конан Дойль
школи було надто далеко, тож я й подався до вас.

— Ви бачили його на березі?

— Я йшов по краю кручі, коли почув його крик. Він стояв біля самісінької води, хитаючись, наче п’яний. Я збіг униз, накинув на нього дещо з одягу й витягнув нагору. Заради всього святого, Холмсе, зробіть усе можливе, не пошкодуйте сил, аби звільнити наші місця від цього прокляття, бо жити тут стає нестерпно. Чи ви з усією вашою світовою славою нічого не можете для нас зробити?

— Гадаю, що можу, Стекхерсте. Ходімо зі мною! І ви, інспекторе, теж. Зараз ми побачимо, чи не вдасться нам віддати вбивцю до ваших рук.

Полишивши Мердока турботам моєї економки, ми втрьох спустилися до фатальної лагуни. На рині маленькою купкою лежали рушники й одяг потерпілого. Я повільно йшов понад самісінькою водою, мої супутники вервечкою ступали за мною. Більша частина лагуни була зовсім мілка, і тільки під скелею, де утворився водорий, глибина сягала чотирьох-п’яти футів. Саме тут, у цьому чудовому прозоро-зеленому й чистому, мов кришталь, басейні, охоче купалися люди. Між підніжжям скелі й водою майже рівною лінією лежав ряд каміння, по ньому я й просувався вперед, пильно вдивляючись у воду. Я підійшов до найглибшого й найспокійнішого місця, коли мої очі нарешті побачили те, що шукали, і в мене вихопився переможний вигук.

— Ціанея! — закричав я. — Ціанея! Ось вона, «лев’яча грива»!

Дивна річ, на яку я показував, справді була схожа на чималий сплутаний клубок, видертий з лев’ячої гриви. На глибині трьох футів під водою на кам’янистому виступі розляглася дивовижна волохата істота, що коливалась і тремтіла, а в її довгих жовтих торочках видніли срібні ниті. Вона пульсувала, повільно й важко розширюючись і скорочуючись.

— Досить вона накоїла лиха. Тепер їй кінець! — вигукнув я. — Допоможіть мені, Стекхерсте! Знищимо вбивцю!

Над підводним виступом, де знайшла притулок ціанея, лежала чимала кам’яна брила, і ми з Стекхерстом заходились штовхати її, аж поки вона звалилась у воду, знявши величезний фонтан бризок. Коли брижі вляглися, ми побачили, що каменюка впала на підводний виступ. Обвислий краєчок жовтої оболонки, витикаючись з-під каменя, показав нам, що наша жертва знаходиться під ним. Звідти сочилася густа масляниста каламуть, забруднюючи воду навколо й повільно підіймаючись на поверхню.

— Нічого не можу второпати! — вигукнув інспектор. Що ж це було, містере Холмсе? Я народився й виріс у цих місцях, але ніколи не бачив нічого подібного. Такого в Суссексі не водиться.

— На щастя для Суссекса, — зауважив я. — Її сюди занесло, мабуть, південно-західним штормом. Ходімо до мене, я познайомлю вас обох із жахливою пригодою одного чоловіка, який мав усі підстави назавжди запам’ятати свою власну зустріч з такою морською небезпекою.

Коли ми повернулися в мій кабінет, то побачили: Мердок настільки оговтався, що може сидіти. Він іще не зовсім прийшов до тями і час від часу здригався від болю. Затинаючись, він сказав, що пам’ятає тільки, як усе його тіло раптом пройняв жахливий біль і як він насилу виповз на берег.

— Ось книжка, — мовив я, взявши маленький томик, — яка першою пролила трохи світла на те, що навіки могло залишитися в темряві. Називається вона «На суходолі й на морі», написав її знаменитий спостерігач природи Дж. Дж. Вуд. Він сам мало не загинув від зустрічі з цим мерзенним створінням, тож пише з цілковитим знанням справи. Повна латинська назва цієї лиходійки Cyanea capillata; вона так само небезпечна для життя, як кобра, тільки укус цієї змії не такий болючий. Дозвольте мені зачитати вам короткий уривок:

«Якщо купальнику трапиться побачити нещільну округлу масу коричнево-жовтих плівок і волокон, щось дуже схоже на жмут шерсті з лев’ячої гриви й смужок срібного паперу, нехай стережеться. Це страшна жалюча Cyanea capillata».

Неможливо докладніше змалювати нашу згубну знайому!

Далі автор розповідає про власну зустріч з ціанеєю, коли він купався на березі графства Кент. Він з’ясував, що ця істота розпускає майже невидимі ниті на відстань в п’ятдесят футів і що кожному, хто опиниться в такому радіусі від її основного тіла, загрожує смерть. Навіть перебуваючи на деякій відстані від цих нитей, Вуд мало не заплатив життям. «Її численні щупальця-волосинки залишили на шкірі смуги ясно-рожевого кольору, що складались, як було виявлено при більш уважному дослідженні, з дрібних цяток, або гнійничків, і кожну таку цятку було зроблено мовби розпеченою голкою, яка діставала аж до нервів». Як пояснює автор, локальні больові відчуття майже не дають уявлення про ці витончені тортури. «Від гострого болю в грудях я впав, мов уражений кулею. Пульсу не стало, а потім серце шість чи сім разів якось дивно стрибнуло, начебто хотіло вирватися з грудей».

Ціанея майже вбила Вуда, хоч він зазнав її дії у хвилях океану, а не в мілкій і спокійній воді купального басейну. Він пише, що після цього ледве впізнав себе: таке бліде, зморшкувате й змарніле було його обличчя. Він випив бренді, цілу пляшку нахильці, і це, очевидно, врятувало його. Ось ця книжка, інспекторе. Віддаю її вам, вона, можете не сумніватися, правдиво пояснює трагедію, що спіткала бідолашного Макферсона.

— І, між іншим, виправдовує мене, — з кривою усмішкою зауважив Йен Мердок. — Я не ображаюсь ні на вас, інспекторе, ні на вас, містере Холмсе, бо ваші підозри були цілком природні. Я відчував, що ось-ось буду заарештований, і тепер мою репутацію врятовано тільки тому, що мене мало не спіткала доля мого нещасного друга.

— Ні, ні, містере Мердок. Я вже натрапив на слід і йшов по ньому, і якби сьогодні не затримали мене вдома, я, певно, став би на заваді цієї страшної для вас халепи.

— Але як же ви могли здогадатися, містере Холмсе?

— Я невситимий читач з неймовірно чіпкою пам’яттю на дрібниці. Слова «лев’яча грива» ні на мить не йшли мені з голови. Я був певний, що вже бачив їх у якомусь абсолютно несподіваному контексті. Ви самі переконалися, що вони дають якнайповніше уявлення про цю істоту. Я не маю сумніву, що вона плавала на поверхні, коли Макферсон побачив її, і ці слова були єдині, що могли застерегти нас від створіння — винуватця його смерті.

— Отже, я нарешті поза підозрами, — мовив Мердок, повільно зводячись на ноги. — Я теж повинен дещо вам пояснити, бо знаю, в якому напрямку йшли ваші розпитування щодо мене. Так, я справді кохаю цю дівчину, але від того дня, коли вона віддала перевагу моєму другові Макферсону, єдиним моїм бажанням було допомогти її щастю. Я зійшов з їхнього шляху і цілком

Відгуки про книгу Лев'яча грива - Артур Конан Дойль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: