Самотність у Мережі - Януш Вишневський
Перед готелем стояв ряд таксі. Таксист пристосувався до ситуації: через десять хвилин вони були на двірці. Він не купив квитка. Прибіг на перон і вскочив до вагона, який стояв просто перед виходом з тунелю. Вдалося. Потяг рушив. Він відчинив двері першого, яке йому трапилося, купе.
Вона сиділа під вікном. Із книжкою на колінах. Уста були такі, як відбиті на візитній картці в барі. Волосся ззаду підібране. Високе чоло. Вона була прекрасна.
Він зайняв єдине вільне місце. Звичайно, він не мав резервації. Байдуже. Він вирішить цю проблему, коли прийде кондуктор. З картки, наклеєної на дверях купе, було написано, що це місце й так було зарезервоване допіру від Франкфурта-на-Одері.
Він витягнув газети. Кіоск у готелі продавав і польські часописи. Разом із французькими, американськими, англійськими та італійськими. Wyborczа, доступна щодня як Paris Soir у готельному кіоску в центрі Берліна, у сто разів важливіша, аніж усі ті декларації про «готовність Польщі вступити до Європи».
У певний момент він не зміг стриматися. Підвів голову від газети і почав приглядатися. Крім помади на губах, вона не мала жодного макіяжу. Вона читала, щоразу торкаючись пальцями до вуха. Її руки вражали. Коли вона перегортала сторінки книжки, здавалося, що лише гладить їх довгими пальцями.
Вона підвела голову й усміхнулася до нього. Цього разу він не зніяковів, відповів усміхом.
Він не хотів більше читати. Підключив телефон до комп’ютера і запустив програму електронної пошти. Повільно пройшов усю процедуру ідентифікації. Модем у стільниковому телефоні є, мабуть, найповільнішим модемом, який існує. Він часто замислювався чому. Перевірить це, одразу як повернеться до Мюнхена.
У його поштовій скриньці в комп’ютері інституту в Мюнхені був лише один e-mail. В адресі вказана назва відділення якогось банку в Англії.
«Знову якась реклама?» – подумав.
Він хотів її відразу видалити, але його увагу привернула перша частина адреси: Jennifer@. У його спогадах це ім’я звучало як музика. Він вирішив прочитати.
Кемберлі, Саррей, Англія, 29 квітня
Ти Й. Л., правда???!!!
Так свідчить Твоя інтернет-сторінка. Я провела на ній сьогодні цілий дообідній час у своєму бюро в банку. Замість того щоб зайти на сторінку лондонської біржі і працювати, за що мені тут незле платять, я читала слово за словом на Твоїй сторінці. Потім узяла таксі і поїхала до книгарні в центрі Кемберлі купити польсько-англійський словник. Я взяла найбільший, який у них був. Я хотіла також зрозуміти ті фрагменти, які Ти опублікував на тій сторінці польською. Я не все зрозуміла, але зрозуміла атмосферу. Таку атмосферу вмів створювати лише Л. Й. Отож це, мабуть, усе-таки Ти.
Після роботи я пішла до мого улюбленого бару Club 54 неподалік від двірця і напилася. Я чотири дні голодую, «очищаюся», голодуючи цілий тиждень. Знаєш, отож двічі на рік витримавши три дні абсолютного голодування, впадаєш у стан своєрідного трансу. Твій організм нічого не мусить перетравлювати. Лише тоді помічаєш, як обкрадає тебе процес травлення. Раптом маєш так багато енергії. Живеш як у похміллі. Ти креативний, піднесений, усі відчуття надзвичайно посилені й загострені. Твоє сприйняття як суха губка, готова всмоктати все, що тільки опиниться неподалік. Тоді-то пишеш гарні вірші, вигадуєш надзвичайно революційні наукові теорії, різьбиш і малюєш провокаційно й авангардово, а також особливо щастить на біржі. Це останнє я можу з певністю підтвердити. Крім того, Бах на «голоді» є… ну, який є… Він такий, ніби його грав сам Моцарт.
Проте такого стану досягаєш лише тоді, коли пройдеш «у стражданні» перші 2 або 3 дні. Ці 2 або 3 дні – це безперервна боротьба з голодом. Від голоду я прокидаюся навіть уночі. Але перейшла через це все і починала відчувати нині похмілля «нетравлення». І в цьому похміллі натрапила на Твою інтернет-сторінку. Не могло бути кращого моменту.
І все інше стало неважливим.
Узагалі, так направду, я не перервала голодування. У тому барі я ж нічого не їла. Лише пила. Переважно за спогади. Ніколи не пий – навіть якщо це «кривава мері» і вона така добра, як подають у Club 54, і ти маєш найгарніші спогади – на четвертий день голодування. З’їж щось перед цим.
Потім я повернулася додому і написала цей e-mail. Він як сторінка зі щоденника виголоднілої (3 дні без їжі), п’яної (2 «криваві мері» i 4 guinness’и) жінки після перипетій (12 років біографії).
Тому, прошу, постався до нього з повагою.
П(перед) Скриптум: «Острів» у цьому тексті – якщо б Ти забув – це мій острів Вайт. Маленька плямка на мапі між Францією та Англією на каналі Ла-Манш, там, де я народилась.
Дорогий Й. Л.,
Знаєш, що я писала цей лист мінімум 1000 разів?
Я писала його в думках, писала на піску на пляжі, писала на найкращому папері, який можна було придбати в Об’єднаному Королівстві, писала собі ручкою на нозі. Писала його на суперобкладинках дисків з музикою Шопена.
Я писала його стільки разів…
Я його ніколи не висилала. За останні 12 років – бо це було саме 12 років тому – я не вислала щонайменше тисячі листів до НЬОГО.
Бо це зовсім лист не до Тебе. Це лист до Л. Йота. Бо я поміняла йому ініціали, з’єднала їх і називала його Елйот.
Ти, правда, Й. Л., але знаєш його. Ти, мабуть, знаєш його так, як ніхто інший. Обіцяй мені, що розкажеш йому, що я написала. Розкажеш?
Бо Елйот мав бути як антракт між першим і другим актом опери. Я тоді п’ю найкраще шампанське, яке тільки є в барі. Якщо я собі цього не можу дозволити, то залишаюся вдома і слухаю диски. Він мав бути як це шампанське. Лише
