Хід королем - Майкл Доббс
Тільки після другої фотосесії, десь о пів на дев'яту вечора, телефон знову ожив. Дзвінок з Букінгемського палацу, через особистого секретаря. Чи зручно Уркгарту прибути о дев'ятій ранку? Так, йому зручно саме тоді, спасибі. Відтак залунали інші дзвінки. Парламентські колеги більше не могли стримувати своєї стурбованості через те, які обов'язки він їм завтра запропонує чи від яких увільнить. Газетярі не були певні, лестощами чи погрозами виманювати те саме ексклюзивне перше інтерв'ю. Заклопотані держслужбовці боялися проґавити бодай щось з адміністративного процесу. Голова партійного рекламного агентства пив не просихаючи і не міг стримати почуттів. І Бен Лендлес. Не вийшло справжньої розмови — просто грубий сміх на тому кінці телефону і неповторний постріл корку від шампанського. Уркгарту здалося, що він чув хихотіння принаймні однієї жінки на задньому фоні. Лендлес святкував, на що мав повне право. Він був перший і найпослідовніший прихильник Уркгарта, й удвох вони обкрутили й замордували Генрі Колінґриджа настільки, що той достроково подався на пенсію. Уркгарт був зобов'язаний Лендлесу більше, ніж можна уявити, оскільки газетний магнат не соромився у виборі засобів.
Уркгарт досі думав про Лендлеса, як раптом «ягуар» повернув у праву арку на площі перед Палацом і став на центральному дворі. Водій загальмував дуже обережно, не забуваючи не лише про царствену обстановку навколо, але й про те, що не можна швидко зупинити чотиритонний потужний «ягуар», не потурбувавши пасажирів і не ввімкнувши автоматично аварійну кнопку, від чого одразу піде сигнал на пульт у Скотленд-Ярді. Автомобіль зупинився не під доричними колонами біля парадного входу, який використовувався для більшості відвідувачів, а під набагато меншими дверима збоку, де стояв особистий секретар, вітально всміхаючись. Дуже швидко, але без помітного поспіху, він відімкнув двері та пропустив одного з придворних, який запросив Мортіму Уркгарт на філіжанку кави за чемною розмовою, а сам повів Уркгарта невеличкими, але вишукано позолоченими східцями до маленького передпокою з невисокою стелею. Зо хвилину вони блукали, оточені олійними полотнами — сценами з верхової їзди сучасників вікторіанської доби — та захоплюючись маленькою, проте розкутою скульптурою коханців епохи Ренесансу, доки особистий секретар, звірившись із годинником, не оголосив, що пора. Він підступив до високих дверей, обережно постукав тричі й відчинив їх навстіж, пропускаючи Уркгарта вперед.
— Містере Уркгарт. Ласкаво просимо!
На тлі важкої портьєри з кармазинового дамасту, що запинала все вікно вітальні, стояв король. На шанобливий уклін Уркгарта він увічливо кивнув і жестом запросив його підійти. Політик пройшов кімнатою, а коли майже дійшов до монарха, той нарешті зробив невеличкий крок назустріч і подав руку. За спиною Уркгарта двері вже зачинилися; двоє чоловіків — один правитель за правом спадкоємства, другий — за правом політичного завоювання — лишилися віч-на-віч.
Уркгарт подумки зауважив, як холодно в помешканні: на два-три градуси нижче за комфортну температуру, і який на подив безвільний королівський потиск. Отак вони стояли, дивлячись в обличчя один одному, і жодний, здавалося, не знав, як почати. Король нервово обсмикнув манжети й вичавив короткий смішок.
— Не хвилюйтеся, містере Уркгарт. Не забудьте, що для мене це теж уперше.
Король, який півжиття був принцом-наступником, а монархом став заледве чотири місяці тому, підвів його до двох стільців, які стояли обабіч майстерно різьбленої з білого каменю коминкової полиці. Уздовж стіни поліровані мармурові колони підтримували стелю, укриту химерними класичними барельєфами муз, а в нефах між колонами висіли величезні олійні портрети царствених предків, створені деякими з найвидатніших митців своєї епохи. Різьблені меблі ручної роботи стояли навколо величезного аксмінстерського килима, прикрашеного орнаментом з червоних і золотих квітів, який тягнувся з кінця в кінець гігантської зали. Це була вітальня, але гідна короля чи імператора, і за сто років вона не змінилася. Єдиної неформальної нотки додавав письмовий стіл, розміщений у дальньому куті, ближче до світла — біля вікна, що виходило на сад; сам стіл був повністю завалений вулканічним виверженням газет, брошур і книжок, що майже поховали під собою телефон. Король мав репутацію невтоленного книголюба; стан його столу підкріплював таку репутацію.
— Я не цілком упевнений, з чого почати, містере Уркгарт,— заговорив король, коли обидва облаштувались у фотелях.— Нам з вами творити історію, але, здається, для таких випадків не прописані формальності. Мені немає чого дати вам: ні велемовної поради, ні державної печатки — навіть так. Я не пропоную вам поцілувати мені руку чи дати присягу. Усе, що я мушу зробити, це попросити вас сформувати уряд. Ви ж так і зробите, правда?
Очевидна серйозність суверена змусила гостя всміхнутися. Уркгарт переступив поріг шістдесятиріччя, він був на десять років старший за свого короля, хоча вікова різниця була не дуже помітна: обличчя молодшого чоловіка було напружене, позначене зморшками, волосся рідшало і починало випадати. Подейкували, що король заміняє повну відсутність матеріальних інтересів у своєму житі виснажливими духовними питаннями, і напруженість його була очевидна. Якщо Уркгарт зі своїм легким усміхом і добре підвішеним язиком політика, інтелектуальною відчуженістю вченого і людською здатністю розпружуватися міг уміло лукавити і, за потреби, обманювати, то у короля не було жодної з цих рис. Уркгарт не відчував нервозності, лише холод; ба більше — він почав пройматися жалем до тяжкої серйозності молодшого співрозмовника. Він нахилився вперед.
— Так, ваша величносте. Для мене буде честю сформувати уряд від вашого імені. Я можу тільки сподіватися, що відучора мої колеги не передумали.
Король не звернув уваги на м'який гумор, борючись із власними думками; глибока зморшка перерізала чоло, зображене на мільйонах пам'ятних горняток, тарілок, чайних таць, футболок, рушників, попільничок і навіть іноді нічних горщиків, більшість із яких вироблялося на Далекому Сході.
— Ви знаєте, я сподіваюся, це сприятливий знак — новий король і новий прем'єр-міністр. Так багато треба зробити! Ми на порозі нового тисячоліття, нових обріїв. Скажіть мені: які ваші плани?